Як писала «Судово-юридична газета», Верховна Рада 25 березня прийняла доопрацьований після вето Президента закон 9549 про особливості примусового відчуження земельних ділянок, іншого нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності в умовах воєнного стану для розміщення об’єктів оборонно-промислового комплексу та об’єктів інфраструктури. Зокрема йдеться про землі та будинки в Ужгородському районі Закарпатської області, але не тільки про цю місцевість.
Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради перелічило низку ризиків цього законопроекту у вже доопрацьованій редакції. Слід зауважити, що законопроект доопрацьовували декілька разів, і на сайті парламенту розміщено фінальну версію до другого читання, датовану 19 березня.
Як зазначили у ГЮУ, аналіз нової статті 14-1 Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» в редакції доопрацьованого закону та інших пов’язаних з нею свідчить, що загалом ці норми регулюють суспільні відносини щодо відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
При цьому такі об’єкти не повертаються власникам, навіть якщо збереглися.
Відтак зміни, що стосуються примусового відчуження майна, доцільно було вносити не до Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», а до Закону «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».
Які земельні ділянки чи інше нерухоме майно можна відчужити
Доопрацьованим законом передбачаються зміни, якими визначаються особливості примусового відчуження земельних ділянок, іншого нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності в умовах воєнного стану для розміщення об’єктів оборонно-промислового комплексу та об’єктів інфраструктури в Ужгородському районі Закарпатської області.
Цими змінами визначається:
- можливість примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності за рішенням Кабміну протягом дії воєнного стану, зокрема земельних ділянок та інших об’єктів нерухомого майна приватної та комунальної власності;
- відшкодування за рахунок, зокрема коштів державного бюджету (його резервного фонду) вартості нерухомого майна, що відчужується, та збитків, завданих таким примусовим відчуженням.
Згідно з положенням нової статті 14-1 закону перелік суб’єктів господарювання, для розміщення об’єктів яких допускається примусове відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, визначається Кабміном за заявою Закарпатської обласної державної адміністрації.
ГЮУ вказує на невизначеність способу та критеріїв, за якими має бути встановлено чи підлягає включенню до цього переліку суб’єкт господарювання для розміщення об’єкту якого допускається примусове відчуження.
«За таких умов фактично будь-які земельні ділянки, інше нерухоме майно можуть бути віднесені до таких, що необхідні для подальшої господарської діяльності суб’єктів господарювання за визначеним урядом порядком і відповідно примусово відчужені навіть, якщо у цьому немає крайньої необхідності» – зауважили у ГЮУ.
Крім того, на думку експертів, є певні ризики у механізмі відшкодування шкоди за рахунок резервного фонду бюджету.
Дія сервітуту припиняється у разі примусового відчуження земельної ділянки
В управлінні вказали, що ч. 3 статті 102 Земельного кодексу в редакції доопрацьованого закону передбачено, що дія сервітуту припиняється у разі примусового відчуження земельної ділянки відповідно до статті 14-1 Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Державна реєстрація припинення права власності на таку земельну ділянку є підставою для державної реєстрації припинення права сервітуту.
Однак, як зазначили експерти, такий підхід суперечить ч. 6 статті 403 Цивільного кодексу, згідно з якою сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Для будівництва мереж «чи пов’язаних засобів»
Окрім того, у низці положень закону (зміни до Земельного кодексу, законів «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про оренду землі», «Про оцінку земель», «Про доступ до публічної інформації», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про електронні комунікації» тощо) використовується юридична конструкція «розгортання електронних комунікаційних мереж» з визначенням цього терміна, як «будівництво інфраструктури електронних комунікаційних мереж чи пов’язаних засобів, встановлення (розміщення) на земельних ділянках тимчасових технічних засобів та/або споруд, електронних комунікаційних мереж, розміщення технічних засобів та/або споруд електронних комунікаційних мереж чи пов’язаних засобів на елементах інфраструктури об’єктів доступу, а також будівництво електричних мереж та/або ліній електропередачі, що забезпечують функціонування зазначених в цьому пункті мереж, засобів та споруд» та пропонується встановити вид права земельного сервітута, як «право на розгортання, експлуатацію електронних комунікаційних мереж».
Проте зазначена категорія «пов’язані засоби» не є однозначною та позбавлена чіткості, оскільки не розкривається ні її зміст, ні обсяг. Отже, закладається можливість неоднакового його застосування.
Заборона забезпечення позову
Також доопрацьованим законом перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства запропоновано доповнити пунктом 45, відповідно до положень якого протягом дії воєнного стану та протягом 2 років з дня його припинення чи скасування, але не пізніше 1 січня 2027 року:
- не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, прийнятого відповідно до статті 14-1 Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», а також шляхом заборони вчинення дій з реалізації зазначеного рішення, а також рішень про примусове відчуження майна, рішень про підготовку матеріалів для примусового відчуження земельних ділянок, іншого нерухомого майна, рішень про включення суб’єкта господарювання до переліку суб’єктів господарювання, для розміщення об’єктів яких допускається примусове відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, прийнятих відповідно до зазначеної статті;
- у рішенні адміністративного суду про примусове відчуження земельної ділянки, іншого нерухомого майна, ухваленого з урахуванням положень статті 14-1 Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», зазначається відповідна інформація, зокрема, кадастровий номер земельної ділянки, що примусово відчужується; опис іншого об’єкта нерухомого майна, що примусово відчужується тощо.
В ГЮУ ВР звернули увагу, що положення щодо забезпечення позову в адміністративному судочинстві передбачені статтями 150-158 КАСУ. Натомість доопрацьованим законом пропонується це питання додатково врегулювати ще й у перехідних положеннях цього Кодексу з огляду на введений у 2022 році воєнний стан.
Разом з тим, як вказали у ГЮУ, по-перше, заборона забезпечення позову шляхом, що визначений у підпункті 1 пункту 45, навіть у певний період не враховує вимог Конституції та інших законодавчих актів.
Як відомо, забезпечення позову є засобом, спрямованим, зокрема на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень.
До того ж, забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, запропоновані положення створюють умови за наявності яких позивач не зможе ефективно поновити свої порушені чи оспорювані права або інтереси.
По-друге, передбачаючи такі тимчасові обмеження у праві на звернення до суду щодо забезпечення позову саме у перехідних положеннях до КАСУ, законодавець тим самим унеможливлює звернення особи в майбутньому до Конституційного Суду, оскільки відповідно до правових позицій КСУ норми або акти, які вичерпали свою дію, мають наслідком втрату ними чинності та не можуть розглядатися на предмет їх відповідності Конституції.
Нижче наводимо порівняльну таблицю до другого читання.
Джерело:sud.ua
