У сучасному світі знання стали одним із найцінніших ресурсів. Суспільний прогрес значною мірою залежить від того, наскільки швидко й ефективно можуть генеруватися, поширюватися та впроваджуватися наукові ідеї. Велику роль у цьому мають відігравати наукові видання. Якісне наукове видання — це також інструмент боротьби з фальсифікацією, псевдонаукою та науковим спамом, оскільки воно встановлює високі бар’єри та щільні фільтри, насамперед через систему прискіпливого рецензування. Так це виглядає у візії ідеаліста, але реальна картина трохи інша.
Вже майже вісім років діє «Порядок формування Переліку наукових фахових видань України», за яким усі вітчизняні фахові журнали та збірники поділено на категорії А та Б, вищою з яких є А. Крім базової функції наукової комунікації, вітчизняні фахові видання виконують також бально-галочкові функції. Йдеться про те, що публікації в таких виданнях приносять автору бали чи галочки за певним переліком вимог. Наприклад, для захисту PhD-дисертації науковцю потрібні три фахові статті, для захисту докторської — 20 статей. Щоб виконати один із пунктів ліцензійних умов провадження освітньої діяльності, викладач має опублікувати п’ять статей за п’ять років. Під час акредитації освітньої програми доцільно мати кілька статей за тематикою дисципліни, щоб у експертів не виникало сумніву в профпридатності викладача. Комусь потрібні статті у фахових виданнях, аби набрати більше балів у конкурсах наукових проєктів, пройти атестацію наукового напряму чи піднятися в університетському рейтингу. При цьому зазвичай враховують лише сам факт публікації, а її рівень залишається поза увагою.
Якщо є попит і джентльмени довіряють один одному, то розквітне й журнальний бізнес. Нині за 1000–1500 грн деякі фахові видання за лічені дні опублікують будь-який наукоподібний мотлох. Потрібно лише, щоб він відповідав формальним вимогам — 1800 символів у анотації, правильні назви розділів статті, пристойна довжина списку літератури, ORCID у авторів тощо. Кількість фахових видань зростає, в деяких журналах збільшується наповненість номерів, розбухають і редколегії — за членство також зараховується пунктик-галочка в ліцензійних умовах, а хто ж ті редколегії перевірятиме після отримання категорії? Зсув із базових журнальних функцій до бально-галочкових відбувається нерівномірно, але загальний тренд невтішний.
Те, що в системі фахових видань потрібні зміни, є очевидним уже давно, але Міносвіти на системному рівні не реагувало, навіть після брутальної трансформації одного з журналів категорії А з фізичного в педагогічний із одночасним багатократним зростанням продуктивності. Проте й цей час настав — 24 січня 2025 року Міносвіти створило робочу групу, яка працюватиме над внесенням змін до порядку формування переліку фахових видань.
Перш ніж змінювати систему, слід мати достовірну інформацію про поточний стан справ. За кожним фаховим виданням у відкритих джерелах є певна інформація, але вона слабко структурована. Інформація агрегована лише в переліку фахових видань і відповідному реєстрі, але її формат недостатньо зручний для аналітичних висновків. Тому спробуємо ідентифікувати поточний стан мережі наукових фахових видань України, виявити її специфіку й аномалії.
Масштабність мережі фахових видань
В Україні налічується 1699 фахових журналів та збірників, із них 175 — категорії А та 1524 — категорії Б. Засновниками фахових видань є переважно університети та наукові установи. У деяких із них у портфелі — 20, 30 і навіть понад 60 таких видань.
Фаховими виданнями охоплено всі спеціальності, але досить нерівномірно (рис. 1). На сьогодні є 10 надпопулярних спеціальностей, за кожною з яких видається понад 150 фахових журналів та збірників. Найпопулярнішою є «Економіка», за якою фахову категорію мають 275 видань. Якщо припустити, що ці видання виходять двічі на рік, тоді кожного робочого дня публікуються по два номери економічних журналів. Це песимістична оцінка, бо деякі журнали виходять чотири, шість і навіть 12 разів на рік. Чи встигають фахівці їх вивчати або хоча б читати в такому темпі — питання риторичне. До десятки найпопулярніших увійшли п’ять спеціальностей із галузі знань «Управління й адміністрування», причому чотири з них — до топ-5. Якщо додати до них споріднені «Економіку» та «Публічне управління й адміністрування», то домінування відповідного напряму досліджень у топ-10 набуває монопольних ознак. Нижче за рейтингом галузевого домінування не спостерігається. В аутсайдерах загального рейтингу — нова спеціальність «Управління інформаційною безпекою» з лише одним фаховим виданням. А також «Музеєзнавство, пам’яткознавство», «Богослов’я», «Відновлювані джерела енергії та гідроенергетика», «Деревообробні та меблеві технології». За кожною з цих спеціальностей є лише по три фахові видання.
Широта спеціалізації фахових видань
В одному фаховому виданні може бути представлено кілька спеціальностей. Більшість видань є вузькоспеціалізованими, тобто націленими на висвітлення наукових результатів за невеликою кількістю спеціальностей (рис. 2). Але близько 5% видань є аномально широкими. Лідером є журнал «Наука та інновації»: в його колекції — 45 спеціальностей. Трохи менші колекції — у «Східно-Європейському журналі передових технологій» і «Технологічному аудиті та резервах виробництва» — 44 й 38 спеціальностей відповідно. За такого широкого спектру редакціям, напевно, складніше забезпечити належну якість публікацій, ніж тоді, коли журнал сфокусовано лише на кількох спеціальностях.
Із наведених даних видно, що майже дві третини видань є фаховими не більш як за трьома спеціальностями, а 90% видань — не більш як за сімома. Можливо, планку в сім спеціальностей для фахових журналів доречно зафіксувати в нових правилах гри, над якими працюють у МОН, як запобіжник розфокусуванню.
Розподіл сфокусованих видань
Розгляньмо видання, тематика яких охоплює лише одну, дві чи три спеціальності. І ось тут видання, що спеціалізуються на економіці та управлінні, не є лідерами. Натомість найбільше вузькопрофільних видань спеціалізуються на праві, медицині, філології, історії та археології й освітніх педагогічних науках.
Тепер погляньмо для кожної спеціальності, яку частку становлять саме сфокусовані на ній видання. Лідером такого рейтингу є спеціальність «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа», за якою всі фахові видання є сфокусованими. Ще для шести спеціальностей частка сфокусованих видань перевищує 80%. Йдеться про «Історію та археологію», «Журналістику», «Філологію», «Соціологію», «Філософію» та «Право». Можна припустити, що ці спеціальності або мають сильну кастовість — досить специфічні предметні області, або у їх видавничих традиціях у пріоритеті повага до читача. Найбільш аутофобними виявилися 13 спеціальностей, частка сфокусованих фахових видань для яких не перевищує 5%. У цій чортовій дюжині опинилися й топові спеціальності першого рейтингу — «Підприємництво й торгівля», «Облік і оподаткування», «Фінанси та банківська справа», «Страхування та фондовий ринок». Тобто там густо, а тут — пусто.
Як українська наука шукає шлях до бізнесу: від ідеї до стартапу
Поточний стан справ у царині фахових видань окреслено. Він нагадує стан банківської системи десятирічної давнини, коли, образно кажучи, кількість банківських відділень перевищувала кількість кавових автоматів. Наскільки з мережею фахових видань вийшло саме так, як вісім років тому програмували розробники правил гри, нам невідомо. На око видно, що рейтинги фахових видань слабко корелюють із рейтингами популярності спеціальностей у абітурієнтів. Чи ці рейтинги наукових журналів є річчю в собі, чи узгоджуються з рейтингами популярності запитів на конкурси наукових проєктів або з кількістю захищених дисертацій, — ці питання наразі також залишимо без відповіді.
P.S. Матеріал статті базується на Переліку фахових видань від 10 грудня 2024 року. Публікаційна активність цих видань не враховувалася.
Джерело:zn.ua
