Олександрівський напрямок – ділянка фронту на стику Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей. Контрнаступ Сил оборони України в цьому місці вперше за два роки дозволив ЗСУ звільнити більше території, ніж втратити. Ексклюзивні деталі операції її безпосередні учасники розповіли журналістам проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії».
«Спланували все хитро. Заїхали в тил супротивника»
Контрнаступ Сил оборони розпочався в лютому цього року в режимі підвищеної секретності, коли навіть самі учасники операції до останнього не знали – де і коли саме підуть в атаку.
«По-перше, нам сприяли погодні умови. По-друге, ми розраховували на фактор неочікуваності, противник не знав, що наш підрозділ з’явиться саме на цьому напрямку. У нього була інформація, де ми перебували до цього, але про ціль нашого переміщення на Олександрівську ділянку фронту він до часу X він так і не дізнався» – розповідає Євген, командир батальйону 82 окремої десантно-штурмової бригади.
«Велику роль зіграло відключення росіянам термінала «Старлінк», який вони активно використовували як для роботи БПЛА, так і задля зв’язку. Коли підрозділи на передових лініях втрачають засоби комунікації – вони впадають в паніку, хаос. Немає зв’язку – немає організованості, відбувається дезорієнтація, дезорганізація», – пояснює командир підрозділу безпілотних систем 95 окремої десантно-штурмової бригади з позивним «Ред».
Операція ретельно готувалась. Збиралась інформація, проводилась розвідка, розроблялись маршрути висування, резервні маршрути.
«На старті темпи просування були досить високі. Ворог не міг зрозуміти, що відбувається. Підрозділи Сил оборони, які стояли на цьому напрямку, виконували переважно оборонні функції. А тут таке почалось!» – згадує Євген.
Українські десантники та окремі штурмові підрозділи контратакували одразу на кількох напрямках і вздовж річки Янчур. За місяць ЗСУ, за словами головнокомандувача Олександра Сирського, повернули під свій контроль близько 400 квадратних кілометрів території. Станом на кінець березня Сили оборони звільнили 7 населених пунктів на Дніпропетровщині та 2 на Запоріжжі, ще три – «зачистили».
«Ми для наступу на своїй смузі підібрали дуже гарну погоду – це був щільний туман. Ефект несподіванки. Ворог спочатку думав, що ми їдемо на Березове. Але ми зробили маневр та поїхали на Тернове. Його звільнили за 4-5 днів. Перша група зайшла на квадроциклах та техніці. Закріпилася. Потім уже поїхали наступні групи і п’ять одиниць техніки. Ми почали зачистку.
Методично, кожен будинок, кожен підвал, кожну околицю. Та рухалися вперед. Працювали по всіх вулицях одночасно. Спланували все хитро. Заїхали в тил супротивника. Це були КСП, пілоти БПЛА і невеликі групи ворога. Це для них був великий сюрприз», – ділиться деталями операції Андрій, офіцер 425 окремого штурмового полку «Скеля».
«Були моменти, що ми за добу вистрілювали до 100 снарядів»
Під час руху основними маршрутами українські підрозділи імпровізували відповідно до зміни обстановки. Змінювали напрямки, просувалися комбінованим способом.
«Десь застосовували бойові машини, десь квадроцикли, десь рухалися пішим ходом, щоб застати противника зненацька. Ретельно вибирали час висування. Погодні умови для нас були близькі до ідеалу. Пішли тумани, перепади температур – це, в принципі, зіграло ключову роль», – пояснює Євген.
Усі ці фактори дозволили на початку операції оперативно переміщувати за наступаючими піхотними підрозділами артилерію і розрахунки БПЛА.
«Коли штурмовики йдуть вперед – наше завдання – безперервне надання вогневої підтримки. Тому розроблялися нові логістичні дороги, щоб забезпечити підвезення боєприпасів. Накопичення резервів БК для успішного проведення штурмових дій планувалося наперед.
Розроблялися переміщення, проводилися рекогносцирування задля встановлення нових місць для гармат. Роботи було чимало. Були моменти, що ми за добу вистрілювали до 100 снарядів» – розповідає сержант-артилерист 95 окремої десантно-штурмової бригади Юрій.
«Під час наступу переміщувати позиції БПЛА нелегко. Бо це постійна зміна позицій, купа апаратури, яку треба тягнути, налаштовувати. Ми проводили скритну розвідку. Вивчали маршрути переміщення ворога, місця накопичення: звідки вони виходять і куди заходять, як проводяться ротації. Якраз техніку в основному ловили на ротації, на підвезенні. Але переважно працювали по живій силі. Тут у противника було чимале накопичення, бо вони хотіли зайняти Покровське» – зазначає «Ред».
Учасники операції побудували ешелоновану систему спостереження за противником, коли піхотинці, що рухалися вперед, повідомляли про кожен рух армії РФ.
«Ми робили акцент на тому, щоб зносити укріплення і вражати піхоту всіма можливими засобами і тільки вже в критичних ситуаціях – безпосередньо особовим складом, щоб вони зайвий раз себе не виявляли. Хоча готовими вступити у стрілецький бій були абсолютно всі, починаючи від піхоти, що просувалася, закінчуючи вогневими групами і розрахунками розвідки, дронарями», – підкреслює Євген.
«Ми буквально не давали їм прийти до тями»
Близько місяця знадобилося армії РФ, щоб підтягнути на Олександрівський напрямок резерви. У середині березня розпочалася фаза затяжних позиційних боїв із масовим використанням FPV та ударами по логістиці.
«Найважче було захопити взводні опорні пункти противника. Важко було до них непомітно підійти у зв’язку з відсутністю на той момент листя на деревах. Вони були якісно побудовані і були на відкритих ділянках місцевості з гарно облаштованою фортифікацією, поки ми її не зруйнували. Подекуди доводилося обходити позиції, обрізати їм логістику, наносити комбіновані вогневі ураження. Діяти методом зморення і витравлення противника» – пояснює Євген.
«Ми приділяли чимале значення маскуванню позицій. Тому що одна помилка – і вас «спалять» з неба. А це зняття особового складу, пошук нових позицій, переміщення – це все час. Але важко не «спалитись», коли ти постійно працюєш. Тож 15-20 хвилин постріляли – переключилися на іншу гармату, і так по колу» – каже Юрій.
Під час наступу, вогонь усіма можливими засобами по позиціях армії РФ вівся цілодобово – згадують учасники операції.
«Ми буквально не давали їм прийти до тями. Постійно била артилерія, по виявлених РОПах (ротний опорний пункт – авт.), ВОПах (взводний опорний пункт – авт.) працював Himars, постійні авіаудари, FPV вибивали все, що рухається» – зазначає Андрій.
«Завдяки систематичним атакам FPV на оптоволокні, дронів-бомберів, противник у якийсь момент почав морально «пливти», не витримував. Десь вони тікали з позицій, були випадки суїцидів, коли вони самі себе стріляли» – розповідає Євген.
«Ми показали, що можемо зараз не тільки оборонятися, але й успішно наступати»
Отямившись, армія РФ спробувала повернути втрачені території. Для штурмових дій на Олександрівському напрямку окупанти перекинули досвідчену піхоту та підрозділи «Рубікону». Проте суттєвих успіхів війська країни-агресора не досягли.
«Повернути Тернове вони спробували майже одразу. Пішли великою кількістю піхоти. Спробували зайти з флангів. Був сильний туман. Але нічого в них не вийшло. Більшу частину ми перебили FPV та бомберами. З тими, що дійшли до наших позицій, – розібралась піхота», – зазначає Андрій.
«Зараз у них вже немає особливого бажання йти вперед. На початку весни таких спроб могло бути по 6-8 за добу з різних напрямків. Зараз вони здебільшого намагаються пішим ходом обійти наші укріплення, шукають прогалини в обороні. Вони підтягнули сюди більш досвідчену піхоту», – розповідає Євген.
Важливо зазначити, що ЗСУ не просто звільнили та утримують частину території – українські війська зайняли на них висоти та контролюють польові дороги. Фактично, Сили оборони покращили логістику, позиції пілотів БПЛА та контроль над вузлами оборони.
«Ми показали, що можемо зараз не тільки оборонятися, але й успішно наступати, звільняючи свою територію. Це мотивує наших бійців і демотивує, деморалізує противника. Ну і контроль території з відповідним контролем логістики – це також, на мою думку, стратегічно важливо. І запобігає підтягуванню резервів та укріпленню позицій ворога» – розмірковує Юрій.
«Конкретно наш батальйон за результатом контрнаступу перерізав логістичний маршрут, яким ворог рухався на Гуляйполе. Так само ми перерізали маршрут, яким вони намагалися вийти на Покровське», – зазначає Андрій.
«Після місяця нашого наступу противник був вимушений зняти свої резерви, які призначалися для зовсім інших цілей на іншому напрямку, і перекинути їх сюди. Ми примусили їх розпорошувати сили, щоб він не міг сконцентрувати їх десь на одному напрямку», – резюмує Євген.
Локальний контрнаступ на Олександрівському напрямку дозволив ЗСУ зупинити просування армії РФ, перехопити ініціативу на цій ділянці фронту та звільнити 480 квадратних кілометрів території. А головне – завадити Росії наступати на Запоріжжя та вглиб Дніпропетровської області.
