Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
у вісімнадцяту неділю після П’ятидесятниці
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Цього недільного дня євангельське читання нагадує нам про чудо воскрешення Спасителем померлого сина наїнської удови. Ця подія відбулася на початку відкритого служіння Христа і стала ще одним явним свідченням Його божественного достоїнства та надзвичайної влади. «Великий пророк постав між нами, – визнають свідки чуда – і Бог відвідав народ Свій» (Лк 7:16).
Безперечно, що саме собою воскрешення померлої людини вже має чудесний характер. Бо ані у давні часи, ані тепер ніхто з людей не здатен на подібне. Лише Бог, Який є джерелом життя, може звершувати таке чудо, діючи безпосередньо, як у випадку, про який ми чуємо нині з Євангелія, або діючи через Своїх угодників, як діяв через апостола Петра, коли він воскресив праведну Тавифу.
Однак воскрешення сина наїнської удови має, як і всяке правдиве чудо Боже, також морально-повчальне значення. Воно є, разом з багатьма іншими прикладами, доказом того, що Бог ніколи не полишає людину в безнадійному стані.
Безперечно, що всяка смерть – це привід до скорботи для рідних і близьких. Але у цьому випадку не випадково підкреслюється, що померлий був єдиним сином і що мати його була удовою. Навіть за умов нашого часу, коли існує система державної допомоги, існують різні благодійні інституції, для самотньої удови життя є матеріально складним. А у ті давні часи жінка, яка залишилася без родини, без чоловіка, без дітей, майже напевно була приречена на крайню бідність.
Наїнська удова не лише втратила сина і ховає його – вона втратила єдину надію у своїй старості, свого піклувальника і годувальника. Всяка мати, яка втрачає свою дитину, переживає невимовне горе, їй ніби меч проймає душу. Але окрім цього горя наїнська удова усвідомлює, що і подальше її життя буде наповненим бідою та скорботою убогості.
Звершуючи чудо, Христос повертає їй не лише померлого сина живим – Він повертає їй надію. Він показує і удові, і свідкам чуда, і всім нам, що навіть смерть не може стати на заваді піклуванню Божому про людину.
Знаючи це, дорогі брати і сестри, ми ніколи не повинні піддаватися спокусі відчаю та зневіри. Якими б важкими не були наше горе та втрати, ми завжди повинні пам’ятати, що в Богові – наша надія і допомога. Що всяка біда і біль, хоча і важкі, але тимчасові, а Господь дає нам дар вічного блаженного буття. Він не просто дає Його нам – Він обіцяє прийняти у Своє Царство кожну людину, яка, взявши хрест свій, піде за Ним, виконуючи Його заповіді.Заради цього піклування про людину Син Божий сходить з небес, звершує Своє служіння, приймає хресні страждання і навіть смерть. Тобто Бог не лише спонукає нас бути терпеливими у стражданнях та випробуваннях – Він Свою любов до нас засвідчує, віддаючи на хресті життя і через цю жертву звершуючи спасіння.
В цей час великих страждань і горя, які зазнає наш народ через війну, принесену ворогом на українську землю, для багатьох безнадія і відчай стають особливою спокусою. Але як і всяку спокусу, і цю ми маємо духовно перемагати, якщо вона приходить до нас. Адже безнадія та відчай за своєю природою є протилежними вірі. Вони так чи інакше спонукають людину відкинути довіру до Бога, відкинути впевненість у Його всемогутності та силі, у Його промислі, тобто в люблячому батьківському піклуванні про світ та про кожного з нас. Через таку спокусу диявол прагне відірвати людину від Бога для того, щоби у зневірі та безнадії легше опанувати її та погубити – як вовк, який намагається відбити вівцю від стада, бо коли вона самотня, то швидше стане його здобиччю.
Безперечно, коли ми є свідками невимовних горя та страждань через втрату рідних і близьких, через смерть невинних, через руйнування, яких завдає російська імперія зла – зростає і спокуса відчаю та зневіри. Але чудо, про яке нагадує нам сьогоднішнє читання, як і безліч інших прикладів Божого піклування про людину – мають допомагати нам долати подібні спокуси. Бог не полишає нас. Його милосердя не обмежується лише цим світом. І ті, хто зазнав невинних страждань, уподібнюються до Самого Спасителя, Який невинно постраждав. Атому, за свідченням Писання, будуть і прославлені з Христом.
Однак не лише у майбутньому віці Бог явить всю велич Своєї любові – Він і у світі цьому являє її, зупиняючи дію зла, викриваючи і караючи його носіїв. І як над злочинцями та тиранами минулого Бог звершив суд, так суд і немилосердне осудження чекає і на нинішніх злочинців, катів та вбивць, а особливо – на їхнього вождя, кремлівського тирана.
А всі, хто у нинішні темні часи не втрачає надії, бореться зі злом, чинить справи милосердя для ближніх, уповає на Бога і довіряє Йому – не будуть залишені чи осоромлені.
Тож нехай Господь кожного з нас оберігає від спокуси відчаю, безнадії та зневіри. І силою Своєю нехай наблизить перемогу правди та явить всім могутність Свою. Щоби і нинішнє покоління, бачачи великі діла Божі, укріпилося у вірі. Амінь.
Джерело: ПЦУ
