Проповідь на свято Стрітення Господа нашого Ісуса Христа
✠ Віктор Бедь,
єпископ Мукачівський і Карпатський,
керуючий Мукачівсько-Карпатською єпархією
Православної Церкви України
м. Ужгород,
2 лютого 2026 року
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні Свята Православна Церква урочисто відзначає Стрітення Господнє — одне з дванадцяти найбільших церковних свят, яке є водночас і Господнім, і Богородичним. Це не просто згадка давньої євангельської події, а глибоке духовне одкровення про зустріч Бога і людини, вічності й історії, надії та здійснення.
Євангеліє розповідає нам, що на сороковий день після Різдва Христового Пресвята Богородиця і праведний Йосиф Обручник, виконуючи Закон, принесли Немовля Ісуса до Єрусалимського храму, щоби посвятити Його Богові. За людською логікою — це був звичайний обряд. Але за Божим задумом — це була подія вселенського значення.
Бо Той, Хто за плоттю був безпомічним Немовлям, насправді є Предвічний Син Божий, Спаситель світу, Месія, на Якого століттями чекало людство.
Саме в цей момент здійснюється велика зустріч — стрітення.
Праведні Симеон Богоприїмець і Анна Пророчиця — це не випадкові персонажі євангельської розповіді, а духовні постаті надзвичайної ваги. Вони є живим уособленням усього Старого Завіту, всієї багатовікової надії людства на прихід Спасителя. Не випадок, а Дух Святий приводить їх до храму саме в ту мить, коли туди входить Христос.
Симеон був старцем праведним і богобоязливим, який прожив довге життя у вірності Богові. За церковним переданням, саме йому було відкрито Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього. Упродовж усього життя він терпеливо очікував здійснення Божої обітниці — без розчарування, без зневіри, з глибокою внутрішньою вірністю. Взявши Немовля Ісуса на руки, Симеон упізнає в Ньому не просто дитину, а Спасителя світу і промовляє слова, які Церква повторює щодня:
- «Нині відпускаєш раба Твого, Владико… бо побачили очі мої спасіння Твоє» (Лк. 2:29–30).
Це слова людини, яка дочекалася істини, побачила сенс життя і з миром у серці може відійти до вічності.
Анна ж, пророчиця і вдова, є образом тихого, але духовно сильного служіння. Рано овдовівши, вона майже все своє життя провела при храмі в пості, молитві й духовній пильності. Її служіння було непомітним для світу, але надзвичайно цінним перед Богом. Саме вона першою починає звіщати людям, що обіцяний Месія прийшов, і ділиться цією радістю з усіма, хто в Єрусалимі чекав визволення.
Симеон і Анна являють собою два шляхи праведності:
- один — шлях довгого очікування і терпіння,
- інший — шлях мовчазного служіння і молитви.
Але обидва ці шляхи приводять до одного — зустрічі з Христом, Який відкривається тим, хто живе у вірності, надії та духовній пильності.
Стрітення — це свято очікування, яке стало зустріччю.
Свято віри, що витримала роки мовчання.
Свято надії, яка не зламалася.
Стрітення і війна.
Це євангельське свято має особливе звучання сьогодні, в умовах жорстокої російсько-української війни.
Український народ нині також живе в часі очікування — очікування справедливого миру, перемоги правди над насильством, життя над смертю. І це очікування не є пасивним. Воно — жертовне і діяльне, як у праведних Симеона й Анни.
Наші українські воїни-захисники — це люди, які щодня у випробуваннях російсько-української війни переживають свою особисту зустріч із Богом і в цій зустрічі:
- долають страх — мужністю і вірністю;
- дивляться в обличчя смерті — і обирають життя для інших;
- проходять крізь темряву — і стають світлом для України.
Вони, не шкодуючи себе, стають живим свідченням того, що любов сильніша за смерть, а правда Божа не може бути знищена жодною силою зла, темряви й боговідступництва, які намагається нав’язати нам безбожна московська ідеологія так званого «руського міра», позбавлена християнської, людської та моральної сутності.
Стрітення — це зустріч з Богом.
І це свято навчає нас ще однієї глибокої істини: Бога неможливо зустріти без внутрішньої готовності серця.
Праведні Симеон і Анна пізнали Христа не тому, що були найбільш освіченими чи впливовими, а тому що вони:
- вірили;
- молилися;
- жили відповідально;
- служили людям і Богові.
І це — шлях для кожного з нас.
Бо якщо людина прагне зустріти Христа у своєму житті — у радості й щасті, у часі зростання і благословення, а також у випробуваннях, утратах і боротьбі, у відповідальності за державу та ближніх, — вона покликана берегти чистоту серця, мати живу віру і виявляти дієву любов.
Тож нехай це свято Стрітення стане для кожного з нас:
- зустріччю з Богом в істині та правді;
- зустріччю з власною відповідальністю;
- зустріччю зі світлом, яке не гасне навіть у темряві війни.
Молімося за наших героїчних українських воїнів-захисників.
Підтримуймо один одного.
Залишаймося вірними істині й правді, людській гідності та свободі.
І нехай Господь, Який сьогодні входить до храму як Немовля, увійде і в наше життя, в нашу душу і серце, у нашу змучену, але нескорену Україну, та завжди перебуває з нашим боголюбивим українським народом, оновлюючи, зцілюючи і даруючи нам перемогу та мир — справедливий і Божий.
Амінь.
