Часом можна почути, що Закарпаття перебувало поза сферою зацікавлень України аж до кінця Другої світової війни. Мовляв, це була лише комуністична інвазія, сталінська експансія. Але таке твердження спростовується історичними фактами. Просто ця тема досі залишається малодослідженою істориками.
Наприклад, читаючи унікальний щоденник відомого українського громадського діяча та публіциста Дмитра Донцова «Рік 1918» не раз натрапляємо на згадки про Закарпаття. (До речі, як випливає із записів, вже тоді наш край в українському середовищі фігурував під теперішньою назвою).
21 червня 1918 року Донцов робить запис:
«Липинський оповідав, що на прийняттю в прем’єра Лизогуба, той особливо просив його заопікуватися угорськими українцями, і рівночасно нав’язати приязні зносини з угорським урядом».
Відомі українські інтелектуали Липинський і Донцов були в той час наближеними до гетьмана Петра Скоропадського. І цей запис свідчить про зацікавлення тодішнього українського уряду Закарпаттям.
Ще один цікавий запис зроблено Донцовим 15 серпня 1918 року:
«Липинський проєктує союз України, Німеччини, Польщі й Угорщини, до якої мала б відійти Галичина. Цей плян має одну хибу: він нездійснимий».
Отже, за концепцією В’ячеслава Липинського Галичина і Закарпаття мали би опинитися в одному державному утворенні.
20 січня 1919 року Дмитро Донцов записує у Відні:
«13-го покинув Київ. В Галичині, здається, спокій в запіллі. Землевласникам великим нічого не роблять. В Стрию бачив Рожанковського і багато інших знайомих. Рожанковський приймав тоді якраз делегацію угорську, яка приїхала заявити протест проти вступлення українських відділів на Закарпаття. Деякі наші військові прийшли до нашого переділу. Говорили про те, як триматися з мадярами. Я питався їх, чи мають досить сил, щоб утримати Закарпаття. Мабуть, цих сил не вистачило б.
По дорозі через Закарпаття до нашого потягу, що йшов з Києва, і яким їхали різні дипломатичні місії, на станціях виходили депутації закарпатських земляків з жовто–блакитними прапорами і промовами».
Остання згадка у щоденнику Донцова із 28 січня 1919 року:
«Увечері був у Славінського, до якого прийшов Липинський. Цей останній інформував про відносини в Празі. Про румунсько-чесько-українські взаємовідносини і про справу Закарпаття».
Як бачимо, в часи українських визвольних змагань 1917-1921 років провідні інтелектуали постійно турбувалися долею українців за Карпатами, як і попередня генерація українських світочів (Михайло Драгоманов, Іван Франко, Володимир Гнатюк).
Джерело:zakarpattya.net.ua
