Одним з ключових завдань першої п’ятирічки, курс на яку взяла XVI конференція ВКП(б), була форсована індустріалізація. В умовах міжнародної ізоляції і неможливості отримати зовнішні позики, Йосиф Сталін вирішив використати внутрішні ресурси, основним з яких був хліб, безперебійне постачання якого на експорт мала забезпечити колективізація. Але «Другий комуністичний штурм», що почався 1929 року, привів до економічної катастрофи на селі, а високі хлібозаготівельні норми спричинили голод у першій половині 1932 року. Враховуючи, що попереднього року держава не розрахувалася за трудодні майже з половиною селян, вони опинились у безвиході і крадіжки колгоспного зерна стали поширеною практикою.
7 серпня 1932 року Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) і Рада Народних Комісарів (РНК) СРСР прийняли закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності», відповідно до якого розкрадання колгоспного і кооперативного майна каралося розстрілом, а у випадку «пом’якшуючих обставин» — позбавленням волі строком не менше ніж на 10 років без права амністії, з конфіскацією усього майна. Підписаний головою ЦВК Михайлом Калініним, головою РНК В’ячеславом Молотовим і секретарем ЦВК Авелем Єнукідзе, закон «Про охорону майна» був двічі опублікований у газеті «Правда» — 8 і 9 серпня.
З 7 по 17 серпня в Україні тривав рейд «ударників преси» для боротьби з розкраданням державного майна, організований редакцією газети «Правда» за сприяння вищого партійного керівництва УСРР за участі 100 тисяч осіб. Він провалився, адже стало очевидно, що головна проблема не в розкраданні, а в небажанні селян безоплатно працювати у колгоспах, — врожай просто гинув у полях від перестою. Влада також не хотіла визнавати того факту, що на Україну був покладений нереальний хлібозаготівельний план, який було неможливо виконати навіть за ідеальних умов. Під тиском об’єктивних обставин первинний план на 1932 рік у 364 млн пудів зерна було скорочено до 260 млн пудів.
Розкриття суті закону про «5 колосків» дає «Інструкція щодо застосування постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності» підписана особисто Сталіним 16 вересня 1932 року. Вона передбачала покарання за резонансні злочини, вчинені ще до прийняття самого закону, що було порушенням засадничих правових норм, і рекомендувала застосовувати вищу міру покарання, насамперед до «соціально чужих елементів», які працюють в державних установах та на підприємствах і були впіймані на розкраданні.
Особливо суворим було ставлення до куркулів, причетних до розкрадання колгоспного майна, а трудящих одноосібників і колгоспників за аналогічний злочин рекомендувалося карати десятирічним ув’язненням. Навіть жменя зерна, принесена додому аби нагодувати голодуючу родину, була достатньою підставою для застосування закону, який у просторіччі отримав назву «закону про п’ять колосків». Справи про розкрадання колгоспного майна вилучалися з юрисдикції сільських громадських і колгоспних товариських судів. Судово-слідчі органи зобов’язувалися виносити рішення у 15-денний термін з моменту розкриття злочину і виникнення справи.
Але закон «про п’ять колосків» не допоміг «вибити» хліб з селян: станом на 5 жовтня 1932 року з 23 270 колгоспів план виконали тільки 1 403, а на кінець жовтня хлібозаготівельний план було виконано лише на 39%, що поставило під загрозу постачання хлібом промислових центрів України. Скорочення експорту зерна сповільнювало темпи індустріалізації. Сталін сприйняв це як саботаж і особисту загрозу.
З листопада він взяв курс на «сокрушительний удар» по українському селянству, що дало новий простір для використання закону «про п’ять колосків», пік застосування якого припав на листопад 1932 — січень 1933 року, коли було засуджено 12 767 осіб. Саме закон про «5 колосків» в поєднанні з постановою Політбюро ЦК ВКП(б) про хлібозаготівлі в Україні від 1 січня 1933 року дозволив вилучити у селян не тільки зерно, але й всю їжу, ставши одним з механізмів організованого Сталіним терору голодом.
Загалом же за «законом про 5 колосків» протягом 1932-39 років було засуджено 183 тисяч осіб. У 1936 році генеральний прокурор СРСР Андрій Вишинський підняв питання порушення законності при винесенні вироків за «законом про 5 колосків» і зрештою винні у «перегинах» загинули під час «великого терору».
Сам закон був чинним до 1947 року, коли в СРСР була скасована смертна кара. 4 червня 1947 року вийшов Указ Президії Верховної ради СРСР «Про кримінальну відповідальність за крадіжки державного і суспільного майна», що встановлював диференційовану відповідальність — в залежності від важкості злочину покарання варіювалося від 5 до 25 років.
Джерело:jnsm
