Віктор БЕДЬ
Інформаційно-аналітична редакція
газети “Срібна Земля”
м. Ужгород,
31 жовтня 2025 р.
Третій рік повномасштабної війни поставив перед Україною не лише воєнно-політичні чи економічні виклики, а й глибоку гуманітарну кризу. Понад 1,3 мільйона сімей втратили свої домівки — серед них сотні тисяч дітей, людей похилого віку, осіб з інвалідністю, ветеранів і вчителів, медиків, науковців.
Житло стало не лише питанням комфорту чи соціального статусу — воно перетворилося на символ виживання, стабільності і гідності. Водночас Україна опинилася перед парадоксом: попри численні міжнародні програми підтримки, питання житлового забезпечення внутрішньо переміщених осіб (ВПО) і далі залишається невирішеним на системному рівні.
Факти і статистика
- За даними Міністерства з питань реінтеграції, станом на жовтень 2025 року зареєстровано понад 4,7 млн внутрішньо переміщених осіб.
- З них понад 60 % не мають власного житла, а близько 45 % проживають у тимчасових помешканнях — гуртожитках, санаторіях, приватних оселях, модульних будиночках.
- Програма компенсації за зруйноване житло («єВідновлення») досі реалізована менш ніж на 15 % від заявлених потреб.
- Основні причини: затримки фінансування, бюрократія, відсутність прозорої оцінки руйнувань, слабка координація між центральною та місцевою владою, корупція.
Міжнародні донори — США, ЄС, Японія та Канада — вже спрямували понад 3 млрд доларів на відновлення житлового фонду України. Однак значна частина цих коштів досі не освоєна через відсутність проєктів на місцях, правову невизначеність земельних ділянок, а також через прояви корупції та непрофесіоналізму в системі державного управління.
Аналітика: соціально-економічні та моральні аспекти
Житлова проблема має не лише технічний, а й екзистенційний вимір. Людина, позбавлена дому, втрачає не просто дах над головою — вона втрачає частину своєї ідентичності, свого «місця у світі».
Психологи відзначають, що тривале проживання в умовах невизначеності призводить до депресії, апатії, втрати соціальної активності, а в деяких випадках — до розпаду родин.
Крім того, існує нерівність доступу до допомоги: ті, хто переїхав у великі міста, частіше отримують підтримку від фондів, тоді як у сільських громадах і гірських районах Закарпаття люди залишаються наодинці зі своїми проблемами.
Держава має створити реальний механізм довгострокового відновлення житла, який би поєднував:
- державне фінансування і міжнародні гранти;
- місцеві програми співфінансування;
- залучення громад і громадських організацій до нагляду та реалізації.
Регіональний вимір: Закарпаття як прихисток і випробування
Закарпаття з перших днів війни стало одним із головних гуманітарних тилів країни. Через область пройшло понад 700 000 переселенців, з яких кількадесят тисяч залишилися тут назавжди.
Область з її спокійною етнокультурною атмосферою і традиційною гостинністю стала притулком для родин з Харкова, Маріуполя, Краматорська, Дніпра, Херсона, Бахмута та інших регіонів України.
Втім, після трьох років широкомасштабної російсько-української війни гостинність втомлюється. Ринок житла перенасичений, ціни на оренду виросли вдвічі – трічі, а соціальна напруга іноді стає відчутною.
Місцева влада й громади намагаються розробляти пілотні програми.
Та головна проблема — відсутність державної довгострокової програми з будівництва соціального житла, яке могло б інтегрувати переселенців у місцеву спільноту.
У цьому контексті Закарпатська крайова організація Народного Руху України послідовно привертає увагу органів державної влади та місцевого самоврядування до необхідності більш відповідального, професійного й людяного ставлення у вирішенні житлових проблем внутрішньо переміщених осіб, особливо тих, хто й досі змушений жити у важких побутових умовах або без постійного житла.
Церковно-соціальний вимір
Православна Церква України, греко-католицькі громади та міжконфесійні ініціативи відіграють важливу роль у підтримці людей, які втратили дім.
У парафіях створюються пункти гуманітарної допомоги, проводяться психологічні зустрічі та духовні бесіди, відкриваються недільні школи для дітей ВПО.
Духовенство не лише надає допомогу, а й нагадує про євангельський обов’язок милосердя:
- «Бо голодний був Я, і ви дали Мені їсти; спраглий був, і ви напоїли Мене; чужинцем був, і ви прийняли Мене» (Мт. 25:35).
Саме цей заклик — не декларація, а дорога до відновлення суспільної довіри, коли Церква, держава і громадянське суспільство діють спільно.
Дім як випробування людяності й гідності України
Житлова криза ВПО — це лакмусовий папірець зрілості української державності й суспільства.
Україна може відновити дороги, школи, електромережі, але якщо не відновить людську гідність і відчуття дому, перемога залишиться неповною.
Дім — це не лише стіни, а духовна фортеця народу. І саме на її відбудові має стояти центр майбутньої державної політики.
Тож маємо пам’ятати: відбудувати дім легше, ніж відродити людину. Але саме в людині — фундамент нової України.
Джерела:
1. International Rescue Committee (IRC). «War in Ukraine | The IRC». — 2025. URL: https://www.rescue.org/topic/war-ukraine (дата доступу: 01.11.2025)
- Міжнародний фонд «Відродження» (IRF Ukraine). «Житлова криза в Україні: як забезпечити ВПО житлом у 2025 році». — 27.06.2025. URL: https://www.irf.ua/zhytlova-kryza-v-ukrayini-yak-zabezpechyty-vpo-zhytlom-u-2025-roczi (дата доступу: 01.11.2025)
- Reuters. «Ukraine: Housing Crisis and Humanitarian Response». — 31.10.2025.
URL: https://www.reuters.com/world/europe/ukraine-housing-crisis-humanitarian-response-2025-10-31 (дата доступу: 01.11.2025)
