Рівно 80 років тому, 18 жовтня 1941-го український поет і перекладач доби Розстріляного відродження Володимир Свідзінський був убитий НКВД. За три тижні до цього він отримав вирок за “антирадянську агітацію”.
На той момент до Харкова, де жив поет, наближалися війська Гітлера і радянська влада поспішила заарештувати представників української інтелігенції, які не встигли евакуюватися з міста.
Разом з іншими ув’язненими Свідзінського гнали під конвоєм на схід. Коли виникла загроза потрапляння в оточення німецьких військ, у селі Бутирки Курської області арештантів загнали в покинуту господарську споруду, яку облили бензином і спалили.
Володимир Свідзінський (1885-1941) був родом з села Маянів Вінницькій області; його батько був священиком. Закінчив духовне училище, навчався в Подільській духовній семінарії та Київському комерційному інституті.
1912 року щомісячний журнал “Український дім” (№ 1) надрукував першу поезію Свідзінського “Давно, давно тебе я жду…”.
Згодом Свідзінський випустив кілька поетичних збірок, серед яких – “Ліричні поезії” (1922), “Вересень” (1927) і “Поезії” (1940). Перекладав твори античних авторів, Гюго, Барбюса, Міцкевича, Лопе де Веги, Пушкіна, Лермонтова, Некрасова та ряду інших письменників.
У своїй творчості поет схилявся до символізму з елементами сюрреалізму і був далекий від сучасності, через що офіційна критика СРСР дорікала йому в відчуженості від радянської епохи.
