Вчені виявили гігантські хвилі, що закручуються в плазмі на межі магнітосфери Юпітера.
Дані, отримані з “Юнони”, свідчать про те, що зонд регулярно занурюється в ці хвилі, невидимі неозброєним оком, коли він рухається по орбіті гігантської планети. Відкриття допомагає астрономам зрозуміти, як маса та енергія передаються від сонячного вітру до юпітерівського планетарного середовища.
Насправді, такі хвилі не є чимось новим у Сонячній системі. Вони відомі як хвилі Кельвіна-Гельмгольца і виникають, коли є різниця у швидкості на межі між двома рідинами. Їх можна побачити там, де вітер дме по поверхні озер і океанів, між течіями у воді або навіть між смугами хмар в атмосфері планети.
Їх також спостерігали на межі магнітосфери Землі, не кажучи вже про Сатурн. Однак умови, за яких вони утворюються, недостатньо вивчені, тому їхнє виявлення в околицях Юпітера може дати деякі підказки.
“Нестабільність Кельвіна-Гельмгольца – це фундаментальний фізичний процес, який відбувається, коли сонячний і зоряний вітер взаємодіє з планетарними магнітними полями в нашій Сонячній системі і у всьому Всесвіті”, – говорить астрофізик Джейк Монтгомері з Техаського університету в Сан-Антоніо (UTSA) і Південно-Західного дослідницького інституту (SwRI).
“Юнона спостерігала ці хвилі під час багатьох своїх орбіт, надаючи переконливі докази того, що нестійкості Кельвіна-Гельмгольца відіграють активну роль у взаємодії між сонячним вітром і Юпітером”.
Хоча тиск у космосі невеликий, сила дифузного штовхання частинок теж не дорівнює нулю. Магнітосфера – це своєрідна бульбашка в плазмовому середовищі космосу, створена магнітним полем об’єкта, що визначається магнітопаузою. Це межа, на якій тиск вітру, що постійно тече від Сонця, сонячного вітру, врівноважує тиск магнітосфери.
Хвилі не були виявлені під час багатьох перетинів магнітопаузи Юноною, і це також має важливе значення. Вивчення умов, за яких генеруються ці хвилі, може допомогти з’ясувати, як вони формуються, що має ширші наслідки.
