Останній рік неодноразово і наочно показав, що непередбачуваність українських судових рішень може поставити все догори ногами.
Для банківської системи це не новина, адже свавілля судів щодо прав кредиторів спостерігається давно.
Проте з’явився новий прецедент, який на тлі цих судових баталій є “термоядерною бомбою”, що повністю винищує фінансові правовідносини в країні, і не тільки в банківській галузі, а також космічно віддалює Україну від законодавства ЄС та стандартів міжнародного права.
На 17 серпня призначено чергове судове засідання за так званою “справою ТММ”, що може призвести до тотального скасування договірних відносин в Україні – адже суддями будуть ті самі люди, що і створили цей нищівний прецедент.
У чому справа?
Банківські працівники та велика кількість позичальників дуже добре знають, що кредитна угода – це не разовий документ, а своєрідний “фотоальбом”, який може постійно доповнюватися додатковими угодами.
Наприклад, зі зміною ринкових умов можуть змінюватися умови кредитування. Або ж у рамках реструктуризації кредиту може оформлюватися додаткова угода, де міститься опис умов, за якими відбувається “перезавантаження” відносин кредитора та позичальника, а також третіх осіб – за потреби.
Але український суд так хотів допомогти одному із позичальників, що підірвав основи господарського права: на думку суддів, додаткові угоди за бажанням можна ігнорувати!
Про що мова. Ще у квітні 2020 року в рамках апеляційного перегляду справи, виграної у попередній інстанції одним із українських банків у хронічного боржника, троє суддів Верховного Суду творчо потрактували Цивільний кодекс і дійшли висновку, що умови додаткових угод, укладених після первісного терміну повернення кредиту, є неправомірними. Ну а початкова угода хоч і діє, проте вона вже поза межами позовної давності.
Шах і мат, шановні кредитори!
Чому це “термоядерна бомба” для банків і їхніх клієнтів? Зазвичай, кредитування – це тривала історія взаємодії. Банк і клієнт можуть мати багаторічну історію відносин, яка продовжується додатковими угодами. Це стосується не тільки кредитних відносин, а наприклад депозитів чи розрахунково-касового обслуговування.
І тепер за рішенням суду виявляється, що все додатково підписане за ці роки є неправомірним!
Оскільки практично кожен бізнес обслуговується у банку і багато хто має кредит, це рішення має чітку перспективу поставити під сумнів все, про що договорилися за тривалі роки співпраці.
Уявіть, який потенціал для зростання кількості порушень, причому з обох сторін.
Для банків це потенціал зростання обсягу проблемних кредитів, адже недобросовісні позичальники не гребуватимуть скористатися цим подарунком Верховного Суду.
Для клієнтів банків – це загроза того, що будь-які зміни договорів можуть бути “відіграні назад”. І нинішні невисокі ставки за кредитами можуть випадково перетворитися на якісь давні ставки із часів 2014-2015 років, коли інфляція сягала 40-60%.
Вся економіка України поставлена на межу договірного хаосу!
Цей правовий прецедент прямо стосується і приватних осіб, що мають договірні відносини з банками. Передусім, це позичальники, у тому числі іпотечні, які мають тривалу історію реструктуризацій, зміни кредитних умов у минулому і сьогодні.
Рішення Верховного Суду так само стосується і таких договорів, де все може бути повернуто до початкового стану.
Уявіть собі ситуацію: позичальник не зміг обслуговувати кредит, підписав з банком додаткову угоду про скорочення зобов’язань, можливо – із поверненням застави, але рішенням Верховного Суду можна запросто повернути початковий обсяг зобов’язань!
Наприклад, в останні роки банки та клієнти активно використовували механізм фінансової реструктуризації, що давав змогу “полюбовно” реструктуризувати заборгованість, скорочуючи рівень проблемних кредитів (NPL) у банківській системі.
За цим інструментом вже здійснено успішних реструктуризацій на 70 млрд. грн., і зазвичай цей механізм передбачає укладення додаткових угод. А тепер на підставі рішення Верховного Суду всі ці успішні реструктуризації можна просто перекреслити!
Цікаво, що найбільші обсяги таких реструктуризацій припадають на державні банки, що означає потенціал збитків, які доведеться покривати платникам податків.
Очевидно, як це може вплинути на іпотеку в Україні – як старі реструктуризовані кредити, так і на нові програми. Як працюватиме щойно ухвалений депутатами закон про реструктуризацію іпотечних кредитів, якщо додаткові угоди можна потім просто відкинути, спираючись на рішення Верховного Суду. Або ж як це обмежує гнучкість майбутніх відносин – жодних можливостей для кроків назустріч у разі погіршення фінансового стану позичальника!
Але ця правова “термоядерна бомба” виходить далеко за межі банківської системи. Адже додаткові угоди заключають і у страховій, і у лізинговій, і у багатьох сферах нефінансової діяльності.
Суддям так хотілося допомогти певному позичальнику, що заради цього вони вирішили тотально змінити правила гри у договірних відносинах взагалі.
Незважаючи на численні протилежні рішення того ж Верховного Суду за аналогічними справами!
Масштаби цієї договірної анархії важко переоцінити. На підставі цього правового прецеденту вся наявна система договорів в країні із чітких зобов’язань сторін перетворюється на напівдобровільну справу: хочу дотримуюсь, хочу – “прощаю” власні зобов’язання.
Це потенційні проблеми для відносин на сотні мільярдів, якщо не на трильйони гривень, які відкинуть нашу економіку у 1990-ті роки зі специфічними способами вирішення суперечок та тотальним правовим вакуумом.
На 17 серпня призначено нове слухання пов’язаної справи (910/11905/20) у Верховному Суді. За дивним збігом обставин, справу розглядатимуть ті самі судді, від яких важко очікувати щось нове, ніж вільне прочитання основоположних норм Цивільного Кодексу.
Закріплення хаосу із невизнанням додаткових угод – дуже висока ціна, яку вся країна заплатить за цю суддівську допомогу одному недобросовісному позичальнику. І це не тільки внутрішня проблема України.
Використання додаткових угод – звичайна світова практика, що є основою практики англійського права та цивільно-правових відносин у країнах Європейського Союзу.
Наприклад, Директива ЄС 2019/1023 про реструктуризацію і неспроможність, яка наразі імплементується до національного законодавства країн ЄС, покликана забезпечити безперервність управління боргом, визнаючи зміни до умов кредитних угод обов’язковими для виконання сторонами кредитних правовідносин.
А Україна зусиллями трьох суддів прямує у діаметрально інший бік.
Дивні рішення Верховного Суду про відокремлення додаткових угод від комплексу договірних відносин відкидають Україну від розвиненого світу в глобальну правову темряву.
З такою судовою практикою про інтеграцію у ЄС годі вже і мріяти.
Джерело:epravda
