Місяць тому в Сєвєродонецьк на Луганщині ще можна було заїхати автівкою, щоправда з ризиком пробити колесо уламком снаряда або ж потрапити під російський артобстріл.
Зараз дістатися до міста можна хіба вплав через Сіверський Донець – усі мости зруйновані російською армією. З кінця травня Сєвєродонецьк – найпекельніша точка на фронті.
У колись 100-тисячному місті, відомому виробництвом аміаку та азотних добрив на фірташівському “Азоті” та сепаратистським з’їздом у нині зруйнованому Льодовому палаці, точаться жорсткі бої.
Окупанти швидко зайняли житлові квартали Сєвєродонецька й паралельно намагалися взяти під контроль важливу для українських захисників і евакуації цивільних трасу Бахмут-Лисичанськ, створюючи реальну загрозу для оточення українських військ.
Втім, навіть за кілька тижнів посиленого наступу їм цього зробити не вдалося.
Наразі ЗСУ, Нацгвардія та інші підрозділи без перебільшення героїчно тримають лінію фронту в Сєвєродонецьку та маленькими кроками, “по будиночку”, як кажуть самі військові, посувають її з промзони вглиб міста.
Станом на вечір 14 червня, за даними УП серед військових, українські захисники контролюють близько 40% міста, окупанти – близько 60%.
Але це лише публічна частина великої історії під назвою “Битва за Сєвєродонецьк”. Насправді ця історія почалася із масового залишення позицій бійцями 115-ої бригади Сил ТРО ЗСУ й продовжується щоденними втратами.
Кілька днів тому “Українська правда” повернулася з Луганщини, де мала можливість розпитати про оборону Сєвєродонецька у бійців батальйону “Свобода” у складі Нацгвардії – одного з небагатьох підрозділів, який публічно говорить про свою присутність у місті.
Джерело:pravda.com.ua