Данило Апостол : гетьман-реформатор

Данило Павлович Апостол народився в містечку Сорочинці (нині Великі Сорочинці) на Полтавщині. Походив зі знаної козацько-старшинської родини: Апостоли врядували у Миргородському полку мало не 80 років.

У 28 років Данило вперше був обраний миргородським полковником. Щоправда, не надовго: після усунення від влади та арешту І.Самойловича в липні 1687р. новообраний гетьман Іван Мазепа звільнив його як прибічника Самойловича. 1693р. Апостол знову був обраний і врядував у Миргороді до 1727-го.

Данило Апостол зажив слави під час Азовських походів 1695-96р.р. У 1696-му разом з гадяцьким полковником Боруховичем переміг на Ворсклі війська кримського хана та гетьмана П.Іваненка (Петрика). Здобував Очаків. 25 жовтня 1708р. разом з військом Івана Мазепи приєднався до шведської армії. Однак уже 21 листопада перейшов на бік московського царя Петра І, в такий спосіб зберігши полковництво у Миргороді та всі свої маєтки.

1711р. Д.Апостол брав участь у поході на Молдову — в перебігу московсько-турецької війни 1710—1713р.р. А в 1722р. очолив 10-тисячне козацьке військо в російському поході проти Персії. Під час штурму Дербента втратив око.
Попри те, що якийся час співпрацював з Петром І, Данило Апостол був відданим ідеї української незалежності. Виступив проти обмеження прав України, що до них вдалася заснована Петром Малоросійська колегія. Ініціював розробку відомих Коломацьких чолобитних 1723р. (два звернення козацької старшини до Петра І, складені у військовому таборі біля річки Коломак. У них козацькі очільники домагалися відновлення державних прав України, ліквідації Малоросійської колегії й права самостійно обрати нового гетьмана). Петро І, прочитавши «неосновательные и противные прошения», страшенно розлютився: наказав викликати до столиці імперії наказного гетьмана Павла Полуботка, де його звинуватили у «державній зраді», заарештували та ув’язнили в Петропавлівській фортеці. З України під вартою було доправлено до Петербурга миргородського полковника Данила Апостола, генерального бунчужного Якова Лизогуба, генерального осавула Василя Жураховського, управителя Генеральної Військової Канцелярії Дмитра Володковського, гадяцького полкового суддю і майбутнього літописця Григорія Граб’янку та інших старшин. Козаків піддавали тортурам, а генерального писаря Семена Савича цар Петро бив власноруч — за те, що той відповідав українською мовою. Наприкінці грудня 1723р. гетьмана Полуботка закатували до смерті. Тоді в царських казематах померло чимало козацької старшини. Тих, хто вижив у в’язниці, від Сибіру врятувала смерть Петра І в січні 1725р. Більшість старшини було примусом поселено в Петербурзі та Москві. Д.Апостола через рік відпустили в Україну, залишивши у Москві заручником його сина.

12 жовтня 1727р. Генеральна рада у м. Глухові обрала Данила Апостола гетьманом. У 1728р. гетьман Апостол під час коронації Петра II подав цареві петицію про відновлення державних прав України. У відповідь новий цар видав «Рєшительниє пункти», якими гетьманська влада та загалом автономія Лівобережної України була значно обмежена.

Незважаючи на це, Данило Апостол взявся до серйозних управлінських та економічних реформ. За роки його гетьманування було суттєво збільшено автономію України, засновано казначейство, сформовано перший річний бюджет у сумі 144 тисячі рублів, підтверджено Магдебургське право, створено систему оподаткування. Було проведене Генеральне слідство про маєтності, в результаті якого повернуті державі свавільно захоплені у приватне вололодіння землі. Апостол продовжив почату Полуботком судову реформу, видав «Інструкцію українським судам», якою, зокрема, визначався порядок апеляції.

1728р. Д.Апостол поставив перед імперським урядом вимогу скасувати дискримінаційну заборону на експорт українських зерна, шкіри, воску та інших товарів.
Відчутно поменшало росіян у гетьманській адміністрації. Росіянам було заборонено купувати в Україні землю, натомість надавалося всіляке сприяння бажаючим виїхати за її межі. Було зменшено до шести кількість дислокованих на українських теренах російських полків. Київ з-під влади російського генерал-губернатора перейшов під особисту владу гетьмана.Повернулися під гетьманську булаву й запорожці, змушені від 1708р. жити на землях Кримського ханства. Вони також отримали дозвіл заснувати Нову Січ на річці Підпільній, притоці Самари (нинішня Дінпропетровщина).

З приватного життя гетьмана відомо лише, що мав трьох синів і шістьох доньок, та що був завзятим колекціонером виробів із золота й срібла. Вважався найбагатшим українським гетьманом, а водночас – відомим благодійником. Будував храми, дарував чималі землі монастирям, зокрема – Сорочинському.

Навесні 1733р. Данило Павлович зазнав інсульту, внаслідок чого відмовили ліві рука та нога, однак державних справ не полишав.

17 січня 1734р., після другого інсульту, 80-річний гетьман-реформатор помер. Був похований у церкві Преображення Господнього, що її спорудив власним коштом.