Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінниччині в с. Рахнівка Гайсинського району в селянській родині. Був четвертою дитиною в родині.
У 1940 р. родина переїздить до м. Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з хімічних заводів. Протягом 1944 1954 рр. В. Стус навчався в середній школі м. Сталіно. У 1954-1959 рр. навчався в Сталінському педагогічному інституті за спеціальністю «Українська мова га література», після закінчення працював учителем у Таужнянській середній школі Кіровоградської області.
У 1959-1961 рр. В. Стус служив у лавах радянської армії, потім у 1961-1963 рр. працював учителем української мови та літератури в середній школі № 23 у Горлівці Донецької області. Згодом був підземним плитовим на шахті «Октябрьська» в Донецьку, літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас», у 1963 р. стає аспірантом Інституту літератури АН УРСР ім. Т.Г. Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». Переїздить до Києва.
У 1964 р. Стус відніс у видавництво «Молодь» першу збірку віршів «Круговерть». У вересні 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури. Заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві, згодом — на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в метро.
З 1966—72 — старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР. 1965 одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус. Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві. У 1970 книжка віршів поета «Зимові дерева» потрапила до Бельгії і була видана в Брюсселі. У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, протестував проти арештів своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.
Все це та його літературна діяльність спричинили арешт у січні 1972 (9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі). Під час затримання було створено збірку «Час творчості». На початку вересня 1972 київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Весь термін ув’язнення перебував у таборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.
1977 — був звільнений, але його вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. 1978 року поета прийнято до PEN-клубу. Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. Попри те, що його здоров’я було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводах. Після повернення відмовився від радянського громадянства.
У травні 1980 був знову заарештований, як особливо небезпечний рецидивіст і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.
Помер в ніч з 3 на 4 вересня 1985, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця. В будь-якому разі смерть Василя Стуса слід розглядати як вбивство, скоєне радянською тоталітарною системою: воно полягало у багаторічних переслідуваннях поета, зокрема й фізичних, що врешті-решт призвели до його передчасної смерті. Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня.Поховання відбулось без присутності рідних. Права на перепоховання адміністрація не надавала до завершення терміну ув’язнення. Особисті речі Стуса також здебільшого не повернулись до його родини. Перепохований 1989 р. в Києві на Байковому кладовищі.
Джерело:galinfo.com.ua
