(Рубрика «Точка зору»)
На кіностудії імені Олександра Довженка зараз знімається фільм про Симона Петлюру. Фінансують цей проект українська діаспора та Українська держава. Звісно, Петлюрі як політику можна багато чого закинути. Але те саме можемо сказати й про інших українських діячів періоду визвольних змагань 1917–1921 років – Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Павла Скоропадського, Євгена Петрушевича…
Однак, у силу різних обставин, саме Петлюра став найбільш знаковою фігурою тогочасних українських визвольних змагань, своєрідним символом. Не даремно ж борців за українську незалежність у 1918–1921 роках почали іменувати петлюрівцями. До того ж Петлюра очолював державні структури Української Народної Республіки (УНР), які опинилися на еміграції. Тому саме він став одним із найбільших ворогів радянської влади, котрого Москві необхідно було знищити – як фізично, так і морально.
І для цього знищення більшовики активно використовували звинувачення в антисемітизмі. Петлюра в їхній пропагандистській літературі поставав як організатор єврейських погромів. Ця пропагандистська література мала значне поширення у світі. Візьмемо хоча б широко розрекламований радянський бестселер «Як гартувалася сталь». Це було колективне творіння радянських письменників і редакторів, приписане малоосвіченому й незрячому «герою громадянської війни» Миколі Островському. Так ось у цьому романі спеціально описується жахливий погром євреїв петлюрівцями, які зображуються вкрай негативно. Роман цей (хоча й не мав художньої вартості) за допомогою і на кошти радянської влади перекладався різними мовами, видавався великими накладами й всіляко поширювався. Для чого? Зокрема, і для того, щоб створити негативний образ борців за незалежність України й представити їх антисемітами. На жаль, антиукраїнські писання Островського й далі рекламуються в незалежній Україні. Наприклад, у Шепетівці донині діє спеціальний літературний музей Миколи Островського. Словом, незважаючи на декомунізацію, більшовицька пропаганда й далі живе.
Подібні писання про антисемітизм Петлюри й петлюрівців часто були такою собі «художньою правдою», яка далеко не завжди підтверджувалася документально, але яка нерідко сприймалася на віру. І взагалі «художня правда», що використовує міфологеми, здебільшого, є ефективнішою, ніж правда документальна.
Вбивство Петлюри на позір виглядало як помста за єврейські погроми. Вчинив це вбивство в Парижі 25 травня 1926 року Самуїл Шварцбурд (Шварцбард). Взагалі постать вбивці доволі цікава. У 1919 році він приєднався до Червоної армії й воював у складі бригади Григорія Котовського. Але в 1920 році покидає це з’єднання й опиняється… в Парижі. Те, що сітка радянської агентури в той час була створена в багатьох країнах світу, передусім у Європі, немає сумніву. Чи належав до цієї сітки Шварцбурд – питання, яке варто дослідити. Деякі моменти біографії вбивці Петлюри наштовхують на таку думку. Зрештою, є свідчення, що він був пов’язаний із радянською спецслужбою, так званим ОГПУ (Объединённым государственным политическим управлением).
Якщо це справді так, то більшовицьким спецслужбам вдалося здійснити блискучу операцію. Одного із лідерів українського руху, який становив чималу проблему для більшовиків, вбили не за антирадянську позицію, а за те, що він ніби сприяв єврейським погромам.
Суд як знаряддя в інформаційній війні
Цікаво, що після вбивства Петлюри Шварцбурд не збирався нікуди втікати й здався поліції. Очевидно, і йому, і його прихильникам потрібен був суд, на якому б звинуватили… Петлюру. І це вдалося. Адвокат Шварцбарда Анрі Торес, котрий у молоді роки належав до комуністів і навіть був представником радянського консула в Парижі, зумів уникнути обговорення на процесі питання організації вбивства. Натомість, основний акцент робився на причинах вбивства, якими ніби були єврейські погроми. Й збирати свідчення про ці погроми Торес подався… до Москви. Чи не є це ще одним свідченням причетності більшовиків до вбивства Петлюри і подальшої його дискредитації?
На підтримку Швацбурда виступили відомі ліві інтелектуали, які займали прорадянську позицію. Зокрема, до їхнього числа належали письменники Ромен Ролан та Анрі Барюс, що фактично стали адептами сталінського режиму. Опинився в цій компанії й Максим Горький, який пішов на угоду з більшовиками. До захисників Шварцбурда належали й відомі діячі єврейського походження, що, не особливо розібравшись у ситуації, солідаризувалися зі своїм одноплемінником. Однак були єврейські діячі, які не купилися на більшовицьку пропаганду та виступили на захист Симона Петлюри. До них належав письменник і публіцист, один із лідерів сіоністського руху, людина, що стояла біля витоків держави Ізраїль, Володимир (Зеєв) Жаботинський.
На суді були представлені численні документи (понад двісті), які доводили непричетність Петлюри до єврейських погромів, його заклики протидіяти їм і навіть факти, що він жорстко карав командирів, які здійснювали ці погроми. Однак це не було прийнято до уваги суддями. На них мала більший вплив кампанія в пресі на підтримку Шварцбурда. Вбивцю виправдали, мотивуючи тим, що Петлюра як глава Української держави ніс відповідальність за те, що діялося за часів його правління на українських землях. При цьому не враховувалася низка важливих чинників. По-перше, антисемітські настрої свідомо розпалювалися за царських часів, особливо чимало в цьому плані зробила Російська православна церква. Єврейські погроми практикувалися в царській Росії ще до Першої світової війни. В умовах державної та суспільної дезорганізації 1919–1920 років вони набули поширення в Україні – хоча українські державні інституції намагалися їх стримувати й проводили толерантну політику щодо євреїв. По-друге, очолювана Петлюрою в 1919–1920 роках УНР далеко не повністю контролювала ситуацію на українських теренах. Тут діяли й інші державні та військові формації. Деякі з них були причетні до єврейських погромів, наприклад, білогвардійці та різні отамани. По-третє, на жаль, сам Петлюра не повністю володів ситуацією в своєму війську, де окремі командири не проти були пограбувати відносно заможне єврейське населення.
Звісно, тема вбивства Петлюри, звинувачення його в єврейських погромах, які активно використовувалися більшовицькою пропагандою, потребують широкого розгляду. Чи буде зачеплена ця тема в фільмі, який зараз знімається, побачимо.
Однак про такі речі варто говорити. Як і знімати фільми про наших видатних діячів визвольних змагань 1917–1921 років. А, можливо, з часом Україні разом з Ізраїлем зняти фільм про прихильного до Петлюри Володимира Жаботинського… Чом би й ні? Хіба цей єврейсько-український діяч не заслуговує на увагу й повагу?
Повідомлення про телеграму головного отамана військ УНР Симона Петлюри, датованої липнем 1919 року про те, що керівництво української армії веде рішучу боротьбу з тими, хто вчиняє погроми проти єврейського населення. Йдеться, зокрема, про необхідність «безпощадної боротьби» із більшовицькими провокаторами, які вдаються до «погромної агітації». ЩОБ ПРОЧИТАТИ текст цього артефакту, у вигляді листівки (29×40,5 см.), виданої Міністерством преси УНР, відкрийте її у великому форматі, натиснувши на зображення.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Джерело:radiosvoboda
