На початку XIV століття Тевтонський орден активізував свою експансію на прибалтійських землях — у 1308 році він захопив Гданськ, а через кілька років — все Східне Помор’я. Найбільшого натиску Ордену, який провадив політику витіснення слов’ян, зазнало Велике князівство Литовське — протягом кількох десятиліть тевтонці здійснили понад сотню походів на територію Литви.
У 1377 році Великим князем литовським став Ягайло, син <hi=24 05=”” p=””>Ольгерда, а його брати Андрій Полоцький і Дмитро Стародубський, які програли у боротьбі за владу, перейшли на службу до Дмитрія Івановича Московського. В <hi=yr 1384=””>1384 році Ягайло уклав з ним попередню угоду, за якою мав одружитись з дочкою Дмитрія Донського Софією при умові підкорення литовського князя верховній владі князя московського і визнанняя православ’я державною релігією Великого князівства Литовського. Однак після того як московський князь поновив виплату данини Орді, Ягайло змінив свої наміри.</hi=yr></hi=24>
У другій половині XIV століття внаслідок експансії Тевтонського ордену помітно погіршилося зовнішньополітичне становище Польщі. Вихід з такої ситуації і одночасно спосіб посилити свою державу польська шляхта вбачала в унії з Литвою, з допомогою якої поляки сподівалися відвоювати у тевтонців Балтійське Помор’я, а також Галичину, захоплену Угорщиною. Великі надії на унію Литви і Польщі покладала римська курія і вище польське католицьке духівництво, які прагнули поширити католицтво у Великому князівстві Литовському і цим посилити свій вплив на сході Європи. До союзу з Польщею Ягайла підштовхувала і претензія за владу в Литві його двоюрідного брата Вітовта Великого.
Кревськая унія була підписана 14 серпня 1385 року в замку Крево (сучасна Білорусь). Ягайло взяв на себе зобов’язання приєднати до Польського королівства підвладні йому руські та литовські землі, прийняти хрещення і зробити католицизм державною релігією у Литві, сприяти поверненню Польщі втрачених нею земель, виплатити колишньому нареченому Ядвіги герцогу Австрії Вільгельму 200 тисяч золотом в якості компенсації за порушення шлюбної угоди. Велике князівство Литовське хоч і ставало формально васалом Польщі, однак залишалося при цьому самостійною державою.
Реалізація Кревського договору почалась в 1386 році: у Кракові Ягайло прийняв католицтво і взяв собі нове ім’я — Владислав II, 18 лютого одружився з королем Польщі Ядвігою Анжуйською (чоловічий рід її титулу підкреслював, що вона є діючим монархом), а 4 березня коронувався на польський престол. Восени Ягайло приїхав у Литву, щоб охрестити її населення за католицьким обрядом — намагаючись привернути литовську знать до католицизму, 22 лютого 1387 року він дав їй привілей на «права і вольності» на зразок тих, якими користувалася польська шляхта, заборонив шлюби між новоохрещеними литовцями і православними та звільнив маєтки католицького духовенства від усіх державних повинностей.
Кревська унія викликала сильну протидію удільних руських князів, які відмовилися визнати владу Ягайла. Восени 1386 року першим підняв зброю проти великокнязівської влади брат Ягайла полоцький князь Андрій Ольгердович, який діяв у союзі з смоленським князем і Лівонським орденом. У 1388 році проти Ягайла виступив його двоюрідний брат Вітовт Кейстутович, який уклав союз із Тевтонським орденом і водночас заручився дипломатичною підтримкою Московського князівства.
Боротьба Ягайла і Вітовта закінчилася 4 серпня 1392 року підписанням Островської угоди, згідно з якою Ягайло, усунувши від влади у Литві свого ставленика Скиргайла, призначив Вітовта довічним правителем Великого Литовського князівства (без титула великого князя), а той у свою чергу визнав себе васалом польського короля.
У 1401 році між Королівством Польським і Великим князівством Литовським була укладена Віленської-Радомська унія, якою Вітовт присягув Ягайлу як верховному правителю Литви, натомість отримавши право довічного володіння Литвою і визнавання його титулу великого князя литовського. У разі смерті Вітовта його володіння повинні були відійти Ягайлу або його спадкоємцям.
2 жовтня 1413 року у Городло (нині — Польща) між Польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським, руським і жемантійським Вітовтом була укладена нова унія, якою литовські бояри були прийняті у гербовое братство польської шляхти, частина вотчинних прав на Литву переходила польській державі, а титул великого князя Литви ставав елементом польського королівського титулу. Водночас відмінялась дія Віленсько-Радомської унії в частині інституту великого князя литовського — титул ставав спадковим і позбавляв польського короля права прямого управління Литвою по смерті Вітовта.
Джерело:jnsm
