Ватиканіст Андреа Ґальярдуччі у традиційній понеділковій колонці свого блогу «Monday Vatican» розмірковує про повернення важливих символів папства за понтифікату Лева XIV — як видимих, так і не помітних оку. 14 жовтня Папа Лев XIV і президент Італії Серджіо Маттарелла зустрілися в Квіринальському палаці у Римі. Зустріч відбулася згідно з повним церемоніалом державного візиту, і це стало безпомилковим сигналом. Папа Франциск надавав перевагу спрощеним візитам і відмовлявся від супроводу кінних кірасирів на останньому відрізку подорожі. Він також уникав папських шат з моцеттою і столою, які є символом не світської влади Папи — як це часто помилково вважають, — а символом зміненої природи політичної влади під знаком Євангелія. Папське вбрання червоно-біле, оскільки воно натхнене знаками розрізнення Римської імперії, успадкованими імператором Костянтином, який також зробив християнство державною релігією імперії. На символічному рівні це означає перехід від імперії влади до імперії любові, навіть до дару життя. Варто зазначити, що коли Маттарелла відвідав Лева XIV 6 червня цього року, то був «приватний» візит зі значно спрощеним церемоніалом порівняно з державним візитом, що, враховуючи обставини, було розумним рішенням. Було би складно під час Ювілейного року очистити площу Святого Петра, щоб італійська процесія могла безперешкодно пройти Аркою дзвонів, а потім провести всю церемонію, яка, згідно з протоколом, має включати обмін промовами і навіть зустріч між Президентом та Дипломатичним корпусом, акредитованим при Святому Престолі. Понтифікат Папи Франциска призвів до деконструкції символів. Аргентинський Папа мав бажання і бачення продемонструвати папство людського масштабу, близьке до народу. Це його бачення явно корінилося в аргентинському популізмі. Однак лідер, який позбувається своїх символів і каже іншим, що він рівний їм, насправді робить протилежне: він підкреслює свою вищість і тоді принижує себе до народу. Папа Франциск не просто відмовився від моцетти, якої не надягав за жодної нагоди. У 2020 році він вимагав суперечливих змін до Annuario Pontificio, ватиканського щорічного довідника «Хто є хто». Перша сторінка цього щорічника завжди присвячена Папі з усіма його титулами. Папа Франциск обрав інший підхід: на першій сторінці було розміщено ім’я Франциска і його біографію, а на наступній сторінці — перелік так званих «історичних титулів». Посил був чіткий: Папа Франциск наголошував на своїй ролі пастиря, тоді як титули стали спадщиною минулого. Важливою, так, але історичною. Першим з «історичних титулів» у щорічнику був титул Вікарія Христа, і це також створило потенційні проблеми в екуменічному діалозі. Бо якщо Папа — Вікарій Христа лише за історичним титулом, то він не має першості, а є лише першим в раді єпископів. Перший серед рівних, чиє рішення визнається обранням, а не Святим Духом. Однак титул Примаса Італії також було віднесено до історичних титулів. Франциск, власне, також попросив Італійську єпископську конференцію обрати собі власного голову. Але італійські єпископи, саме тому, що Папа є Примасом Італії, вирішили, що їхнього голову має обрати Папа, а вони запропонують йому список з щонайбільше трьох кандидатів. Ба більше, Папа Франциск завжди особисто обирав голову єпископів, без особливої синодальності. Лев XIV проголосив себе Примасом Італії у своїй промові в Квіринальському палаці перед президентом Республіки. Він взяв участь у державній церемонії, в яку входила зустріч понтифіка на італійському кордоні, на площі Святого Петра. Він був одягнений у моцетту і столу, що їх колись носив Йоан Павло II, з символами, до яких належить і тіара — папська тіара, яку Павло VI продав, символічно пожертвувавши виручені кошти бідним. Таким чином, Лев XIV повертає на перший план відсунуті Франциском символи папства. З Папою Франциском на перший план вийшла особа понтифіка. Лев XIV, однак, приймає всі символи, приділяє особливу увагу літургії і хоче бути відповідно представленим. Це повернення до символів також помітне у дрібних деталях. Від того факту, що кардинали одягають свої урочисті шати, коли зустрічаються з ним (Папа Франциск хотів бачити єпископів та кардиналів у звичайному клерикальному вбранні під час засідань Синоду), до того факту, що Папа надягає столу, коли зустрічається з католицькими главами держав, і не робить цього за відсутності католицьких суверенів. Це також помітно в апеляції ватиканського судового процесу про управління коштами Державного секретаріату, оскільки Трибунал нарешті провів межу між ватиканським та італійським законодавством, навіть визначивши це у своєму рішенні як «сусідню Республіку». Зрештою, є поняття папської гідності, яке виходить за межі особи або бажаного образу, але натомість формується самою суттю історії. Неймовірно, але той, хто повертає на перший план давні символи понтифікату, — це Папа-американець, Папа Нового Світу, від якого було б обґрунтовано очікувати, що він не нестиме культурного тягаря двохтисячолітньої традиції. Лев XIV все ще вчиться бути Папою, і про це свідчать різні ситуації. Імпровізовані інтерв’ю, які він дає щоразу, коли залишає Кастель-Ґандольфо, — лише одна з них, і вони викликають значні дискусії. Його рішення опублікувати апостольське повчання, написане ще Франциском, це ще одна ілюстрація принаймні присутності минулого в його очевидному бажанні завжди залишатися понад сутичкою. Однак ми маємо справу з Папою, який розуміє інституції, їхню історію та їхнє незмінне значення. Принаймні, Лев їх не зневажає. Це не понтифікат, який прагне розриву з минулим, що читається у численних промовах Папи Франциска. Натомість, це понтифікат, який прагне поєднати минуле, навіть найвіддаленіше, з сьогоденням. Тим часом, крок за кроком, Лев XIV починає братися за найчутливіші питання. Нарешті призначено п’ятьох суддів у справі Рупніка. Управління коштами Ватикану більше не належить до виключної відповідальності Інституту релігійних справ; також було призначено нового префекта Дикастерію у справах єпископів. Що стосується основних змін в американському єпископаті, то тут доведеться почекати — можливо, навіть до кінця наступного року, коли Лев XIV, ймовірно, здійснить свою першу поїздку в США. Тим часом кардинала Блеза Купіча, архієпископа Чикаго, було призначено до Комісії держави-міста Ватикан, а нинішнього архієрея Ватиканської базиліки, кардинала Мауро Ґамбетті, було усунуто зі складу цієї ж комісії. З одного боку, рішення Папи вказує на те, що Ґамбетті можуть вислати. З іншого боку, Папа надає Купічу посаду, яка сигналізує про його прощання з Чикаго, але про яку він потенційно нічого не знає. Чи це спосіб вказати йому на вихід? Чи вказує це на майбутню заміну архієпископа Чикаго?
Джерело:credo.pro
