Команда Зеленського може сміливо вибиратися із пастки так званих мінських угод, оскільки Кремль давно уже денонсував їх в односторонньому порядку. Але найголовніше в тому, що імплементація “Мінська” лише ускладнить загальну ситуацію в Україні та Східній Європі.
Нагадаю, що так звані мінські домовленості – це набір декількох угод:
- Мінського протоколу від 5 вересня 2014 року;
- Мінського меморандуму від 19 вересня 2014 року;
- та Мінського комплексу заходів від 12 лютого 2015 року.
Увесь цей ворох документів формально підписаний представником РФ, але порушувався буквально одразу. Спершу почнімо з так званого припинення вогню. Російська сторона пообіцяла, що їхній донецько-луганський терористичний підрозділ перестане стріляти по ЗСУ з 15 лютого 2015-го року. Проте вже о 00.30 того дня було обстріляно позиції АТО з боку ОРДЛО: з мінометів обстріляли Золоте (Дебальцевський напрямок). Обстріляли того дня Чорнухіно, Кам’янку, Ольховатку, Санжарівку, Міус, Луганське. За даними військових аналітиків МОУ, тільки 2015-го р., починаючи з 15 лютого, підрозділи сил АТО були обстріляні понад 16,4 тис. разів, відбулося 205 бойових зіткнень. Наступні роки винятками не стали.
Друге. Згідно з “Мінськом” Росія мала відвести від зони розмежування свою важку техніку. Натомість в момент підписання “третього Мінська” потік техніки в ОРДЛО тільки зріс. Держдеп США заявляв тоді, що впродовж останніх кількох днів український кордон з боку Росії перетнули танки та ракетні системи, було опубліковано супутникові знімки розгорнутих артилерійських систем під селищами Ломуватка та Молодий Шахтар. “Сепаратисти тепер мають більше бойової сили, більше танків, бронетранспортерів, важкої артилерії і ракетних систем, ніж деякі країни НАТО і Європи”, – казав тоді посол США в Україні Джеффрі Паєтт.
НАТО також публікувало докази того, що Росія перекидала на Донбас тисячі одиниць техніки, танків, артилерії та систем ППО.
Вдумайтесь, про які “мінські угоди” може йтися, якщо РФ відкрито підтримувала терористів? Гроші, техніка…
…І найманці. Про них теж треба згадати. Це третій аргумент на користь де-факто денонсації мінських угод. За даними ГУР МОУ, командування гібридними військами ОРДЛО здійснюють кадрові офіцери ЗС РФ: у грудні 2021-го ГУРівці стверджували, що в ОРДЛО постійно перебувають близько 800 російських офіцерів та генералів, які обіймають керівні посади у так званих 1 і 2 армійських корпусах. Ми також пам’ятаємо про затриманих військових 3-ї окремої бригади спеціального призначення ГРУ ГШ РФ (Тольятті) капітана Євгена Єрофєєва та сержанта Олександра Олександрова. Начальник служби ракетно-артилерійського озброєння (ракетно-артилерійського, Карл!!!) майор Володимир Старков взятий в полон під Докучаєвськом влітку 15-го з вантажівкою боєприпасів для бойовиків.
Таких прикладів можна навести ще… Суть зрозуміла: саме росіяни є “керівною та спрямовуючою силою” війни на Донбасі, і був навіть період 2016 року, коли з громадян Росії було укомплектовано до 70% рядового особового складу корпусів (45 % кадрові російські військові й 25 % – російські найманці) й 30 % громадян України з окупованих територій Донецької й Луганської областей. Ці цифри свідчать про те, що в принципі не може бути “внутрєнєго гражданскаго канфлікта”, якщо з протилежного боку на 2/3 іноземні найманці та закордонна техніка і гроші.
Четверте. Найчутливіша тема – звільнення полонених. Після підписання “Мінська-2” відбулося кілька обмінів, але про обмін “всіх на всіх” не йшлося, хоча передбачалося угодами. Омбудсмен Людмила Денісова говорить, що 2021 року 300 українців перебувають у полоні в ОРДЛО. “Ордловці” передані Україною списки заручників не підтверджують, навіть щодо тих громадян, про яких точно відомо, де вони утримуються. Заручники для Росії, наче танки та ракети під нашими кордонами, – метод тиску на Україну.
В порушення так званих домовленостей російськими військами захоплено 8 ділянок території загальною площею 1696 км² у районах, які відповідно до Мінського меморандуму повинні знаходитись на підконтрольній українському уряду території. В тому числі російсько-терористичні підрозділи захопили Дебальцеве та навколишні села 16-18 лютого 2015 року, відразу після підписання у Мінську угоди, що встановлювала режим негайного та всеохопного припинення вогню з 15 лютого 2015 року. Це п’ятий аргумент на користь того, наскільки Росія дотримувалася “Мінська”.
Дивно звучить, коли повія говорить про моральність, корупціонери борються з розкраданням державних коштів і Росія закликає дотримуватися “Мінська”. Для неї “Мінськ” – це такий собі прихований термостат, яким можна накручувати чи зменшувати градус політичної та соціальної напруги в країні. Після імплементації російських заготовок вчорашні бойовики стануть, за планом Кремля, національними українськими політиками, і не виключено, що разом із “ЗаЖопом” матимуть найбільшу фракцію у парламенті, і по кремлівському свистку формуватимуть новий порядок денний для України. Ось що таке “Мінськ”. А якщо щось йтиметься не так, то Путін завжди може згадати, що мешканцям ОРДЛО роздано сотні тисяч російських паспортів, і бойові підрозділи РФ уже відкрито помчать рятувати своїх “соотєчєственников”. Це теж не передбачено “Мінськом”, але це гібридна путінська реальність.
Треба сказати чесно: імплементація цих угод принципово не змінить ситуацію на Донбасі, в Україні та Східній Європі загалом: градус напруги буде таким же високим, як і сьогодні, зміниться лише вивіска та джерела фінансування: терористи називатимуться місцевим самоврядуванням, а ми, платники податків, скидатимемося грішми на “здійснення ними своїх повноважень”… І при цьому нікуди не зникнуть російські танки на кордоні, “русскій мір” головного мозку і “Путін прійді”.
“Мінськ” нічого не вирішує, а лише заморожує та ускладнює. Тому Зеленський та його команда не мають іншого виходу, як вистояти в цій геополітичній битві та доказати нікчемність паперових домовленостей, давно уже денонсованих країною-терористом в односторонньому порядку.
Джерело: news.obozrevatel.com
