Уперше з лютого 2022 року західні міністри закордонних справ опинилися на одному заході у Європі з главою російської дипломатії Сергєєм Лавровим.
Протягом майже двох років Росію послідовно виключали з усіх міжнародних організацій, принципи яких вона розтоптала, а Лаврову, якого вважають одним із ключових відповідальних за військову агресію РФ та за виправдання міжнародних злочинів, або закривали двері на заходи, що проводилися у європейських столицях, або він сам відмовлявся від участі у них. А коли у перші дні після великого вторгнення на засіданні за лінією ООН у Женеві Лавров почав виступ по відеозв’язку, практично усі присутні разом залишили залу.
Не були йому раді також в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ): у грудні 2022 року, під час польського головування, Лаврову і його команді не видали візи.
Цього тижня бойкот перервався.
Північна Македонія, яка цьогоріч головує в організації, під гаслами про подолання кризи у ОБСЄ і про можливий розвал організації, який стався б у разі нової заборони для РФ, погодилася на приліт очільника МЗС РФ та виконала усі його ультимативні забаганки.
Ця історія якнайкраще ілюструє вислів “якщо обираєш ганьбу, а не війну, то отримаєш і ганьбу, і війну”.
Міністерська зустріч ще до свого завершення стала провальною для Македонії.
Її бойкот, розпочатий українським міністром Дмитром Кулебою, підтримали голови МЗС багатьох ключових держав, включно з держсекретарем США Ентоні Блінкеном, а також глава європейської дипломатії. Ця тема стала основною у підсумках головування. А Лавров продовжив висувати умови, через що навіть довелося змінити маршрут його літака.
А на довершення російський міністр оголосив, що, попри ці поступки, він не бачить реальної перспективи у збереженні організації.
Про те, що відбувалося у Скоп’є та чому чимало держав Заходу вирішили “прогнутися” під Лаврова – у статті “Європейської правди”, а також у відеоформаті для тих, хто віддає перевагу стислим і простим відеопоясненням.
Шантаж розвалом
“Я хочу стати на захист македонців, які весь рік підтримували Україну”. Цими словами український міністр Дмитро Кулеба почав свою відповідь на запитання “ЄвроПравди” про міністерську зустріч ОБСЄ.
А перед цим МЗС додатково – як символічний крок – опублікувало відео з подякою македонцям. Причому зробило це невдовзі після того, як Скоп’є оголосило, що виконає усі вимоги російського МЗС та відкриє двері зустрічі та повітряний коридор для російського урядового борту, призупинивши для цього дію міжнародних санкцій, запроваджених проти РФ.
На цей “день подяки” Київ пішов для того, щоб якось впоратися із суспільним обуренням через дії головуючого ОБСЄ. У МЗС стереглися того, щоб цей тиск на Скоп’є не призвів до зворотного ефекту і до втрати македонської підтримки – зокрема, у НАТО.
Чи були виправдані ці перестороги – можна сперечатися.
А незаперечним є те, що саме македонська влада відповідальна за завершення бойкоту Лаврова.
Чому взагалі виникло таке бажання поступитися росіянам?
Річ у тім, що Москва – майстер шантажу, і вона уміло зіграла на нерішучості багатьох західних дипломатів та на їхній прихильності до старих, навіть майже не працюючих “майданчиків діалогу”, яким є, зокрема, ОБСЄ.
Спершу у Лаврова показали силу і заблокували рішення про наступну головуючу державу, якою, за попередніми домовленостями, мала стати Естонія, і не давали згоди на жодну прийнятну для інших альтернативу. А це означало правову невизначеність – без головуючої держави організація функціонуватиме проти власних правил. Лише під кінець року Москва “з барського плеча” погодилася проголосувати за Мальту у разі, якщо Скоп’є піде на поступки щодо допуску на зустріч не лише Лаврова, а й будь-кого, кого подасть у списках російське МЗС.
А щоби посилити ультиматум, РФ попередила, що у разі негативної відповіді заблокує не лише наступне головування, а й фінансування ОБСЄ (зустріч у Скоп’є мала затвердити бюджет), а також призначення топпосадовців (саме цього року мають обирати, зокрема, нового генсека організації). Словом, вилка була максимально жорсткою: або ви поступаєтеся принципами і знімаєте дипломатичну блокаду з Лаврова, або Росія руйнує ОБСЄ.
“І ганьбу, і війну”
То невже виходу не було? Відповідь однозначна: був!
Україна його, до речі, пропонувала партнерам і публічно, і ні, пояснюючи, що Лавров буде продовжувати руйнувати ОБСЄ незалежно від того, чи поступатимуться інші держави його вимогам.
Події четверга у Скоп’є довели коректність цього припущення.
Сергєй Лавров усіма своїми діями доводив, що правила йому не писані. Наприклад, замість регламентних трьох хвилин виступав майже 15. Македонський головуючий, до речі, це смиренно проігнорував, не зробивши російському міністру навіть зауваження (не кажучи вже про те, щоб його перервати). В той час як представниці Євросоюзу, яка також перебрала ліміт (звісно ж, не так сильно, як Лавров), македонець цим дорікнув.
Але найголовніше – зміст його виступу.
Після тривалої та переважно нудної доповіді про “київський режим”, у якій привертали увагу хіба що нові російські покручі на кшталт “нацистів беруть у ЄС без черги” – Лавров перейшов до головного. Він спростував очікування тих, хто думає, що поступки заспокоять російського дипломата, і оголосив, що вже не бачить сенсу у збереженні ОБСЄ.
“ОБСЄ, по суті, перетворюють на придаток НАТО і ЄС. Організація, давайте визнаємо, перебуває на краю прірви. Постає просте запитання: чи має сенс інвестувати сили в її оживлення?” – задався він питанням.
А у розмові з російськими журналістами російський дипломат додав, що практично не бачить шансів на збереження ОБСЄ від розвалу.
З усіх цих заяв, а також з поведінки російського “гостя” стало очевидно, що навіть у разі, якщо РФ зрештою проголосує за усі необхідні рішення, це буде лише тимчасове затишшя. Бо перед будь-яким наступним рішенням організації він знову розпочне шантаж. Тим більше, що в ОБСЄ це робити нескладно: тут рішення ухвалюються лише консенсусом; в окремих випадках за схемою “консенсус мінус один”. А отже, Росія та підлегла їй Білорусь здатні заблокувати будь-що.
Тому Україна пропонувала колегам з європейських держав інший варіант, розповів Дмитро Кулеба. За його словами, єдиний шлях врятувати ОБСЄ – вигнати РФ з організації. Чи то через виключення Росії, чи то перезапустивши ОБСЄ без неї.
Зробити це можна, аби було бажання.
Утім, Росія поволі все одно змусить інші держави це зробити. Лише перед цим зробить, щоб вони набралися ганьби (як це сталося цього року з македонцями та кількома іншими державами) та створили якомога більше прецедентів зняття санкцій з Росії під її шантажем.
І на щастя, дедалі більше країн це розуміє.
Як підтримали Україну
Чи була підтримка у Лаврова? Так, безумовно.
Але дуже обмежена. І від тих, хто цієї підтримкою не здивував.
Наприклад, рупором ідеї Кремля традиційно попрацював угорський міністр Петер Сійярто, який закликав припинити постачати Україні зброю. Він також вкотре зустрівся з Лавровим, демонструючи, що той не перебуває у дипломатичному бойкоті. Або ж традиційний “миротворець”, глава МЗС Австрії Шалленберг, який також провів зустріч з російським міністром “на прохання ОБСЄ”, а також закликав “не боятися діалогу”.
Дещо несподіваними стали дії Греції на підтримку РФ. Після того, як навіть Болгарія відмовилася пропускати літак РФ через свій повітряний простір, доки зі списків пасажирів не викреслять усіх підсанкційних осіб, крім самого Лаврова (зокрема, пропагандистку МЗС РФ Марію Захарову) – Греція погодилася надати повітряний коридор без подібних вимог.
Однак більшість інших країн безальтернативно підтримали Київ.
Лавров стикнувся у Скоп’є із справжньою лавиною демаршів та протестів – попри те, що рішення про них західні міністри ухвалювали без перебільшення в останній момент.
Процес запустив демарш міністра Кулеби.
Лише за день до початку міністерської зустрічі, коли стало зрозуміло, що візит Лаврова справді відбудеться, український міністр оголосив, що скасовує свою поїздку до Скоп’є на знак протесту; також Україну відразу підтримали держави Балтії.
У цей час міністри закордонних справ держав НАТО (які одночасно є ключовими державами-членами ОБСЄ) перебували у Брюсселі на засіданні Ради України-НАТО, і вже тоді кілька з них повідомили, що готові підтримати Україну, але не будуть заявляти про це, щоб “не псувати карму” македонцям.
Масштаб цієї підтримки став зрозумілий лише у Скоп’є – і він справді вразив.
За даними “ЄвроПравди”, 13 з 31 держав-членів НАТО відмовилися від подорожі до Скоп’є і не сіли на чартер, що перевозив міністрів з однієї зустрічі на іншу. Але навіть ті, що доїхали – після спільної вечері, на якій Лаврова не було, вирішили не йти на саме засідання, щоб не опинитися з ним за одним столом, і лишили виступати замість себе заступників, помічників або й просто послів (а Литва – взагалі лишила порожній стілець).
Наприклад, так зробили держсекретар Ентоні Блінкен, глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель (він взагалі вдався до зразкового тролінгу і доручив виступ литовській дипломатці, послу Расі Остраускайте, яка сказала все те, що можна було чекати від литовки). Примітно, що ще у середу ввечері Боррель казав, що хоче виступити сам, і приїхав до Скоп’є, але потім зрозумів, що така легалізація Лаврова неприпустима, і не пішов на засідання.
Не з’явилися на події також очільник МЗС Британії, Канади, Італії, Польщі, Бельгії тощо.
А коли Лавров виступав, то Україна та представники ще кількох країн показово вийшли з зали, що викликало нервову реакцію Лаврова – російський міністр навіть не стримався і, відірвавшись від читання з паперів, на підвищених тонах сказав: “Leave me alone!”, тобто “залиште мене в спокої!”
Що саме він мав цим на увазі, зрозуміти важко, але можна точно сказати: на людину, яка здобула дипломатичну перемогу, він був не схожий.
Утім, це лише початок історії.
Після заяв російського міністра немає ясності навіть у тому, чи виконає він свою обіцянку і чи затвердять рішення, які убережуть ОБСЄ від розвалу просто зараз.
“Європейська правда” у Скоп’є продовжить слідкувати за перебігом подій.
Джерело: ЄП
