Майже рік тому відносини України з Польщею, які тоді щойно налагодилися, полетіли у прірву.
“Зернова блокада”, запроваджена у квітні-2023 абсолютно неочікувано для Києва, спричинила ефект доміно в інших державах Східної Європи.
Далі була серія дипломатичних криз зі взаємними звинуваченнями, викликами послів тощо. Сторони покладали відповідальність одна на одну, але безперечним наслідком стала втрата довіри між Києвом і Варшавою, тобто керівною на той час у Польщі партією “Право і справедливість” (ПіС).
А два місяці тому, 6 листопада, сталося те, що зробило історію абсолютно чорно-білою. Група польських водіїв за мовчазної згоди польської влади заблокувала вантажний рух через кордон з Україною.
У міжнародних відносинах такі дії мають чітку назву.
Це – торгова війна Польщі з Україною.
Варшава це чудово усвідомлювала і уникала розмов по суті, відповідаючи цинічними закидами про “невдячність” українців.
І байдуже, що ініціаторами блокади були “незалежні” гравці – активісти радикальної партії “Конфедерація” (яка у нас найбільш відома через антиукраїнську риторику, зв’язки з Росією та готовність ПіС до коаліції з нею). Головне, що тодішня влада Польщі не зробила ані кроку для розблокування кордону.
Утім, тоді лишався всього місяць до зміни уряду Польщі після поразки ПіС на виборах.
Через це уряд не хотів вирішувати жодних проблем (прагнучи ускладнити спадок для наступників), а українська влада розуміла потребу перечекати, рахуючи дні до відставки Матеуша Моравецького (якого ще рік тому вважали партнером і навіть другом) і чекаючи на призначення уряду Дональда Туска.
І справді, на Туска навіть скептики покладали надії.
Європеєць, прихильник ліберальної політики, колишній лідер Європейської народної партії та президент Європейської ради. Політик, який ще п’ять років тому з трибуни Верховної Ради українською мовою виголосив промову про шлях України до ЄС.
Треба підкреслити: Київ був реалістичним в очікуваннях.
Зокрема, ніхто не чекав швидкого рішення щодо заборони агроімпорту до Польщі. Однак жах на кордоні мав негайно припинитися, здавалося тоді. А призначення уряду Туска 11 грудня супроводжувалось також гучними заявами з Варшави про підтримку України, про намір Туска відвідати Київ тощо, додаючи надій.
Відтоді минуло майже чотири тижні.
Наразі можна стверджувати: навіть обережні очікування не справдилися.
Повномасштабна торгова війна проти України не лише триває. Ситуація навіть погіршилася.
Так, новий міністр сільського господарства Чеслав Секерський днями заявив, що ембарго на імпорт українських продуктів діятиме безстроково.
Зрозуміло, що це – частина польської внутрішньої політики. Що Туск намагається залучитися підтримкою фермерів перед місцевими виборами, які відбудуться у квітні. Але ж і після того нічого не зміниться: далі будуть червневі вибори до Європарламенту, а там країна готуватиметься до президентських виборів 2025 року.
Ситуація на кордоні також катастрофічна.
Уряд Туска відкинув запропоноване рішення про те, щоб заборонити блокувати під’їзні шляхи до кордону з Україною (щонайменше на час війни з РФ), та обрав замість цього шлях переговорів з перевізниками, що блокували кордон, та сприяння їхнього діалогу з українською владою.
Ці переговори в принципі можуть принести успіх, навіть попри те, що початкові вимоги блокувальників були наперед неприйнятні для Києва.
Але проблема в тому, що такий підхід зробив український кордон зручною мішенню. У тому числі свідомих агентів Кремля (яких не бракує у “Конфедерації”) та “корисних дурнів”, які руйнують відносини України з Польщею, навіть не усвідомлюючи, кому допомагають своїми діями. До прикладу, зараз український кордон блокують вже не тільки “конфедерати”, а й польські фермери, висуваючи при цьому вимоги, взагалі не пов’язані з Україною. І схоже, у Туска готуються їм поступитися.
Блокування кордону з Україною стало надійним механізмом тиску на уряд Туска, тож не буде подиву, якщо після фермерів цей важіль візьмуть у руки інші польські гравці.
Але для нас результат – незмінний.
Кордон заблокований. Торгівля з Україною стає токсичною для європейського бізнесу. Українські експортери, які всупереч усьому продовжують працювати та наповнювати бюджет, щоб Україна могла продовжувати війну з агресором, зривають терміни і втрачають контракти. Йдеться про мільярдні втрати української економіки.
Блокада створює також прямі додаткові проблеми для ЗСУ – попри обіцянки блокувальників не перешкоджати військовим та гуманітарним вантажам, реальність є іншою. Блокада вже ускладнила завезення волонтерами БПЛА та іншої допомоги для фронту. Мітингарі заблокували навіть ввезення патрульного катера, який прямував до військових за програмою допомоги США. Є проблеми і з постачанням палива.
Не варто забувати й про смерті українських водіїв на заблокованому кордоні.
Складно повірити, що в цьому питанні набагато менш дружня до нас Угорщина виявилася більш притомною – там мітинги перевізників на кордоні проходять без блокування автошляхів.
А от у Словаччині, де кремлівський вплив є найсильнішим, місцеві перевізники вже кілька разів перекривали кордон з Україною. Мовляв, “якщо дружня до України Польща може це робити, то в чому проблема”?
Усі ці проблеми дедалі посилюються через відмову Дональда Туска взяти на себе політичну відповідальність і покласти край торговій війні з Україною, яка, хоч і почалася за попереднього уряду, але тепер є його відповідальністю.
Та ще важливішим є інший наслідок польської торгової війни проти України, який у Варшаві, схоже, досі не усвідомили.
Польща тиждень за тижнем вбиває європейське майбутнє України.
Продовження блокади навіть після зміни польського уряду багато українців сприйняли як сигнал, що Польща, усупереч офіційній риториці, не допустить членства України в ЄС.
Наш вступ до Євросоюзу – за усіх можливих варіантів та конфігурацій – має означати взаємне відкриття ринків.
До речі, усіх ринків. Включно з аграрним.
Натомість поляки своїми діями доводять, що готові на все – на порушення Угоди про асоціацію, своїх зобов’язань перед Україною та Брюсселем, засадничих норм ЄС, навіть на розв’язання та розпалювання торгового конфлікту – щоб не допустити економічної інтеграції України з Євросоюзом. Не допустити появи України на економічній карті Європі. А отже – не допустити вступу України в ЄС.
І йдеться не лише про ПіС, чи “Конфедерацію”, чи уряд Туска.
Відсутність обурення блокадою України на перших сторінках польських медіа та від лідерів думок у Польщі лише посилює це враження і викликає чимало питань в українському суспільстві.
До слова, від авіаторів вже доводилося чути жарт, що, мовляв, на другий тиждень після відкриття аеропорту “Львів” його роботу заблокують польські пілоти, бо LOT не хотітиме втрачати надприбутки від трафіку українських пасажирів через польські аеропорти. Це – приклад того, як очікувано токсично торговий фронт війни проти України впливає на ставлення українців до Польщі та поляків, тиждень за тижнем руйнуючи те, що було досягнуто у 2022 році, коли Польща справді багато зробила для України.
Але тепер вона власноруч ставить під сумнів, чи робилося це безкорисливо.
Саме тому ця блокада стала глобальним викликом для відносин наших країн та наших суспільств.
Вже зараз в Україні чути заклики про бойкот товарів із Польщі.
І якщо принаймні питання блокади кордону не буде вирішено якнайшвидше, негайно – наслідки можуть стати катастрофічними. І для міждержавних відносин, і для довіри між суспільствами, і для збереження курсу України на європейську інтеграцію.
Це не перебільшення. Бо немає простішого шляху вбити довіру українців у те, що ми увійдемо до ЄС, аніж у разі, якщо навіть “дружня” до України влада у Варшаві буде діями доводити, що блокуватиме наше долучення до європейської економіки та європейської родини.
Ця зневіра і руйнування дружніх відносин є проблемою для обох країн.
Агресія РФ дала шанс історичному порозумінню між Україною та Польщею. Військова підтримка, що її надала Варшава, призвела до рекордно високої симпатії в Україні до сусідки з заходу.
Руйнувати це – як мінімум нерозумно.
Та й розблокування кордону є однозначно в інтересах Польщі. До цього Варшаву активно закликає Єврокомісія, цей крок відповідає інтересам більшої частини польського бізнесу, зацікавленого у торгівлі з Україною.
“Немає вільної Польщі без вільної України”, – цю цитату приписують Юзефу Пілсудському, і вона тривалий час була девізом багатьох політиків, що зараз увійшли до польської влади.
П’ять років тому Дональд Туск, виступаючи у Верховній Раді, викликав овації у залі на словах “немає Європи без України”.
Настав час засвідчити, що всі ці слова були щирими. Для цього Варшаві не вистачає лише політичної волі.
Джерело: Редакція “Європейської правди“
