Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Дякую Вам, дорогий владико Симеоне, за ці теплі слова вітання від імені повноти нашої Помісної Церкви. Дякую всім вам, дорогі брати і сестри, всечесні отці, брати архієреї за підтримку, за співпрацю, за молитви про мене.
Сьогодні вже четверта річниця від дня інтронізації, яка відбулася тут, у священних стінах собору Софії – Премудрості Божої, історичної кафедри Предстоятелів Церкви Києва і всієї нашої України-Руси. В цьому храмі, зведеному понад тисячоліття тому, призначеному, щоби бути видимим, матеріальним втіленням єдності й духовної величі Київської держави, ми в особливий спосіб відчуваємо причетність до глибокого коріння нашої історії. Ми відчуваємо захист і молитовний покров Пресвятої Владичиці Богородиці, Яка, як Нерушима Стіна, предстоїть у молитві перед Сином Своїм, нашим Спасителем, підносячи прохання про людей, які страждають, про захист потребуючих, про оборону правди.
Бачачи Її молитовно піднесені руки ми мимоволі згадуємо давнє чудо Покрова, коли в час нападу чужинців на столицю, не маючи захисту, мешканці Царгороду знайшли його в Діві Марії, Пречистій заступниці. І ми, тут зібрані на молитву, і наш героїчний народ, а особливо наші мужні воїни захисники протягом цього року великої російської агресії, як і всіх цих майже дев’яти років війни, яку ворог приніс в мирний український дім, особливо відчуваємо цю присутність, захист, молитовний покров і підтримку. Від нашої Владичиці Пречистої Богородиці, від нашого духовного батька, апостола Андрія Першозваного який дав нове народження нашим далеким предкам від Криму і до круч над Дніпром, де нині стоїть Золотоверхий Київ. Від благовірних князів наших і святителів, від преподобних і подвижників. Від сонму мучеників та сповідників віри. Від воїнства небесного, очолюваного покровителем і могутнім поборником правди Божої Архістратигом Михаїлом. Всі вони – разом з нами у цій боротьбі.
Стіни Святої Софії обмежують фізичний простір, відокремлюючи його від решти світу. Але водночас вони ніби розширюють простір духовний, допомагають нам вийти за рамки видимого простору і нинішнього часу, допомагають відчути, що ми не полишені у горі, в бідах, стражданнях, що ми не покинуті на самоті перед викликами агресії російської імперії зла. З нами – Господь наш і Спаситель, з нами Богородиця Оранта, з нами воїнство небесне і собор святих, прославлених подвигами на землі Руси-України. І головне – на нашому боці правда і моральна перемога. А тому яким би складним не було протистояння силі зла, що руйнує і нищить Україну – ми віримо, що з допомогою Божою можемо досягнути перемоги і здобути справедливий мир. Ми молимося про це і тут, у Святій Софії, і щодня в усіх наших храмах та в кожному серці.
Бо це наш обов’язок, обов’язок Церкви українського народу – молитва і свідчення правди, праця задля утвердження правди і жертовне служіння ближнім. І я дякую всім вам і повноті нашої Помісної Церкви за згуртованість, за активність та жертовність, за духовну міць і справи милосердя, за якими наш народ впізнає і бачить у Православній Церкві України справді свою, рідну Церкву. Церкву, яка разом з ним і в горі, і в радості, і в моменти страждань, і в час перемоги. На словах всяка людина виступає за правду і добро, але Євангеліє вчить давати оцінку не за словами, а за плодами діл. Бажаю всім нам, щоби цих добрих плодів було якнайбільше!
Ми піднесли подяку Богові та Його святим угодникам, і це наш обов’язок, як християн, ніколи не забувати дякувати Господу за все, бо всяке добро має джерелом нашого Творця. Але окрім подяки Богові в нинішній день ми, як і кожного наступного дня, маємо дякувати нашим мужнім новітнім героям, нашим захисниками, воїнам, синам і дочкам України, завдяки жертовному героїзму яких ми зберігаємо гідність і свободу. Кожен місяць, день, кожна мить нашої волі, нашого життя, нашої молитви рідною мовою та праці мають дорогу, надзвичайну ціну – ціну відданої нашими захисниками крові, ціну їхніх життів. Ніколи не забуваймо про це! Бо коли будемо це пам’ятати, коли перед нашими духовними очима будуть стояти десятки тисяч тих, хто долучився до вічності, будуть стояти душі воїнів та мирних мешканців, життя яких відібрали душогуби кремлівського тирана – тоді ми будемо краще розуміти нашу власну відповідальність.
Як може піднятися рука на злочин, на крадіжку, на чинення неправди у того, хто бачить їх і пам’ятає про їхню жертву?
Не треба забувати, що зло в основі своїй походить не від людини, а від духів злоби та їхнього начальника диявола. І він сіє, як кукіль між пшеницею, спокуси та неправду, намагаючись схилити до зла кожну людину. Тому слід протистояти не лише чужинцям, російським агресорам, які воюють проти України, але також протистояти спокусам, які ополчаються на наші душі. Розбрат, ворожнеча, корупція, моральна деградація – не менш небезпечні для України, ніж російські танки, бомби та ракети. Але коли будемо боротися з цими спокусами – то переможемо і їх, з Божою допомогою.
Дорога родино нашої Помісної Церкви!
Ви, владико Симеоне, у своїй промові нагадали про ті здобутки, які має Православна Церква України. Понад три десятиліття тому, на початку шляху боротьби за автокефалію, коли в цьому ж храмі відбувалася інтронізація блаженної пам’яті Патріарха Мстислава, про те, що нині ми маємо і що стало для нас звичним, могли лише мріяти. Ми маємо утверджену і визнану автокефальну Церкву, ми маємо зростання підтримки від суспільства і держави. Ми маємо зростання авторитету серед Помісних Церков-Сестер і загалом у світі, про що свідчать зустрічі зі світовими релігійними лідерами, які відбулися протягом попереднього року і закордоном, і тут, у Києві.
Всі ці здобутки – плід нашої спільної праці, нашої єдності, нашого розуміння духовного обов’язку служити Богу і українському народу, нашим ближнім. Я вдячний всім вам за слова підтримки, за вітання, які лунають на мою адресу, але хочу підкреслити, що без усіх вас, без нашої єдності та співпраці – я один не міг би зробити навіть найменшу частину з того, чим ми зараз втішаємося. В єдності – наша сила. Будемо надалі єдиними, будемо надалі відчувати себе єдиною родиною Православної Церкви України – будемо мати ще більше здобутків. І родина наша буде далі зростати, ще більше наших братів та сестер почують наш заклик єднатися в любові та правді і відкинуть московське ярмо. Будемо щодня молитися і працювати задля перемоги та миру – і побачимо цей омріяний радісний день. Будемо внутрішньо зростати та зміцнюватися – тоді зростатиме і зміцнюватиметься авторитет нашої Помісної Церкви як серед українського народу, так і серед християн та людей доброї волі з усього світу.
Коли чотири роки тому в цих стінах Божа воля, ваше обрання і рішення поклали на мої плечі хрест Предстоятеля – ані я сам, ані ми всі разом не могли знати, які виклики чекають нас попереду. Пандемія, повномасштабна агресія російської імперії зла, неочікувані удари в спину та намагання розбити те, що з таким трудом було зібране Об’єднавчим Собором навколо Київського престолу – ці виклики були несподіваними, але ми разом змогли дати на них гідну відповідь. Бо між нами були любов і довіра. Ми розуміли нашу відповідальність і діяли спільно, чуючи і підтримуючи одне одного, а тому досягли успіху.
Ми не знаємо, що чекає нас попереду. Але ми точно знаємо, як протистояти цим невідомим викликам. З допомогою віри, любові, єдності, молитви та праці.
Ще раз дякую всім вам, дякую нашим мужнім захисникам, дякую за любов, довіру та підтримку. З нами правда і Бог, а там де Бог – там перемога!
Слава Ісусу Христу! Слава нашим героям і слава Україні!
Джерело:pomisna.info
