Ті, хто підтримують ідею “окремішності” Мукачівської ГКЄ, роблять це не просто так, — о. Василь Мандзюк

Громади УГКЦ є в Угорщині, Італії, в Словаччині, але на Закарпатті жодної громади УГКЦ нема… Хоча за переписом населення 2001 року 81% людей визнали себе українцями. Згідно з нашими законами, кожна людина може належати до тієї конфесії, до якої хоче, а на Закарпатті такого права не має

Отець Василь Мандзюк — настоятель храмів Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа та храму Різдва Пресвятої Богородиці в Міжгір’ї Мукачівської греко-католицької єпархії, має цікаве хобі. Виготовляє … луки. Робить їх на замовлення для любителів, для клубів, а якось виготовив навіть на замовлення для відомого мандрівника Голтіса. Але це — на дозвіллі. Бо служіння в храмах потребує основного часу. Окрім того отець ще й варить сири. Робить їх уже більше 40 років.

— Від малої дитини роблю сири. В нас завжди були вівці, кози, то я з сирами знаюся вже давно. А останні 5 років почав робити качотту (італійський напівм’який сир), тому що шукав таке заняття, яке було б вигідне, щоб люди більше купували. В мене є друзі в Сербії, то вони мені підказали робити качотту. Роблю тепер цей сир з різними начинками, а ще придумав робити вуджену качотту. І тепер пробую ще робити твердий сир «бел кнолле», такі тверді кульки. Їх треба витримувати 2-3 місяці.

Не маю дуже багато молока, тому роблю небагато сирів. На день зі своїх кіз маю десь 20 літрів молока і з нього в мене виходить 1,5-1,7 кілограм качотти.

— Хтось вам допомагає в роботі з сирами?

— Ні, все роблю сам. Жінка помагає не завжди, лише коли має бажання (сміється). Роботи там багато, бо то досить затратний процес, багато часу займає. Ще в Коломиї, як я знаю, є священник, що робить сири.

— Хто Ваші покупці?

— Здебільшого продаю по інтернету, крім того, наші місцеві купують, вже постійні клієнти.

— На схід не возите сири свої?

— Тепер не везу, бо не маю так багато його… А так передавав хлопцям поштою. Але я вже давно не був сам на сході, останній раз їхав туди у 2018-му, до нашої 128-ї.

Перший раз поїхав ще в 2014, коли тільки все починалося. Я знався з хлопцями з Правого сектору, нашими, закарпатськими. І я досі ще є капеланом Правого сектору і офіційним капеланом Збройних сил України. Коли Правий сектор проводив для дітей вишколи «Права молодь», минулої зими на базі біля Сколе, то я теж брав у них участь. Тепер ми організували в нас у Міжгір’ї на кілька днів літній вишкіл для дітей.

Просто тепер не маю на кого лишити парафію, то не можу їздити… В мене 2 маленькі громади, і я не можу їх лишити. Раніше був ще один священник, уже досить старший, то мене пускав, але тепер він уже давно хворіє, то я поїхати не можу. І розумію, що і там я потрібен. Але я парафію не лишу…

— Ви казали, що маєте 2 громади. Вони в різних храмах збираються?

— Так, є один храм Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа і другий храм Різдва Пресвятої Богородиці. Два дерев’яні храми, збудовані в бойківському стилі, вони не історичні, збудовані тепер, недавно, я їх збудував.

— Тепер в Мукачівській греко-католицькій єпархії неспокійно, говорять про сепаратизм… Що думаєте з цього приводу? Чи мають ці звинувачення під собою розумні підстави?

— Ну воно не сьогодні почалося, це тягнеться з ’90-х років. Про церковний сепаратизм писав ще покійний владика Іван Маргітич. Він, між іншим, у мене на парафії в Пилипці помер!.. Під час освячення престолу, так його і недосвятив…

А нашій єпархії якось вдалося зареєструватися в обхід Верховного архиєпископа УГКЦ. Бо ж як реєструються громади? Реєструється центр, а тоді всі інші громади, єпархії реєструються через центр. Так всі роблять. Зареєструвати громаду без центру не можна, мусить бути погодження з єпископом, з Союзом — якщо хочете реєструвати баптистську церкву… А як вдалося зареєструвати окрему Мукачівську греко-католицьку єпархію – я не знаю.

— Що казав про це владика Маргітич?

— Та ми особливо про це не говорили, але знаю, що казав, що мабуть на місцевому, обласному рівні сиділи комуністи і так вдалося зареєструвати єпархію. А може і в Москві це ще реєструвалось, а там тільки раді були, щоб покласти міну сповільненої дії між греко-католиків.

Ото звідти все і пішло, що їм вдалося ареєструвати паралельну греко-католицьку єпархію. Такого ніде нема! В нас є лише одна Римо-Католицька Церква, одна ПЦУ, одна УПЦ Московського Патріархату і є дві Греко-Католицькі!.. Хто це реєстрував? Там незаконна реєстрація. І час від часу ця тема спалахує скандалом.

— Як цю ситуацію сприймають у вашій громаді?

— У нас всі себе вважають українцями, всі тягнуть до єдності. Бо що це за українець, який не прагне єдності? Але переживають за ситуацію. Як то так: греко-католики стільки пережили, стільки дали Церкві мучеництва і сповідництва, стільки свідчення віри і тут на тобі — стали на той бік, з ким воювали.

Навіть наш “великий русин”, отець Сидор з УПЦ МП, ні слова не каже про відокремлення закарпатських єпархій УПЦ МП від Києва, але нас закликає не допустити об’єднання з УГКЦ!

— Як думаєте, чим це все закінчиться?

— Ну, є кілька варіантів… Може бути так, що Риму то все набридне і там скажуть: «Все, будете разом!», ну бо то є прецедент у світі, такого більше ніде нема. Помісність Церкви твориться в межах кордонів держави. А в нас виявляється, що маємо одну Греко-Католицьку Церкву, котра простирається на всю державу, навіть на окуповані Крим і Донецьк, але не простирається на Закарпаття!..

Це може бути потрактовано так, що Апостольський престол не визнає Закарпаття складовою частиною України і Україна не визнається державою в її сталих адміністративних кордонах. Думаю, що й державна влада не буде це довго терпіти, бо треба з цим питанням чітко визначитися. Бо Ватикан — це не лише церковна структура, то ще й держава, яка має дипломатичні відносини з Україною. А в такому разі як може бути така двоїста ситуація: Україна визнається як держава, а вже помісність Греко-Католицької Церкви іде лише до Карпатського хребта?

От у Сполучених Штатах, як часто наводять приклад ці наші «окремішники», поряд із українською Церквою, УГКЦ, є ще й русинська Церква. Але цікаво те, що вона себе русинською не називає… Вона називається американською Церквою візантійського обряду. І в обох цих Церков юрисдикція поширюється на всі американські штати.

Громади УГКЦ є в Угорщині, Італії, в Словаччині, але в Закарпатті жодної громади УГКЦ нема… Хоча за переписом населення 2001 року 81% людей визнали себе українцями. Ну це комедія виходить!.. Згідно з нашими законами, кожна людина може належати до тієї конфесії, до якої хоче, а на Закарпатті не має права…

Ну спробуйте заснувати тут громаду УГКЦ – не можна, тому що тут немає юрисдикції УГКЦ, так, ніби ми інша країна… Просто можна подати в суд на державу, бо вона мала забезпечити людям право свободи віросповідання і виграти суд. Бо держава має бути гарантом ваших прав, тому тут маємо ще й законодавчий колапс. Просто з цим усім ніхто серйозно не розбирався, тому так воно тягнеться довго.

Ці прихильники sui juris (свого права – лат.), хоча як такого sui juris-а нема — вони казали, що в них є Статут єпархії свого права, але його нема, бо інакше його би вже давно опублікували. Є Статут десь із 1994 року – тимчасовий статус кво. Тоді, коли почалися рухи за об’єднання і були протести наших єпископів Семедія і Головача, які написали, що тут буде кровопролиття, що тут не живуть українці. Навіть зробили фальшиві підписи священників, мій підпис там є, хоча я то і близько не підписував! І тоді Рим тимчасово залишив ситуацію в такому підвішеному стані.

Таке тимчасове підпорядкування не може тривати вічно. Тому, думаю, Ватикан припинить цей тимчасовий стан і постановить, що для однієї держави має бути одна Церква одного обряду, бо ж така політика Ватикану до всіх держав. І або дадуть такого єпископа, котрий помалі привів би нас до єдності, або тоді окремі парафії будуть приєднуватися до УГКЦ… Поділимося, як було з ПЦУ. Не вважаю то великою трагедією, бо головним є спасіння людських душ.

Церква має бути зі своїм народом, а не кожен окремо. Он у Галичині до УГКЦ у 90-х переходили десятками за тиждень, а в нас хіба десята частина повернулася до ГКЦ… Ніяких уроків з історії люди не роблять: далі ділять, далі гризуться. Не бачу причини бути окремо: народ той самий, обряд той самий – візантійський, книжки ті самі… Там просто політичні інтереси наших сусідів. І думаю, ті, хто підтримують ідею «окремішності», то роблять це не просто так.