Наскільки значним є вплив Московського патріархату на безпекову ситуацію в Україні? Яким буде майбутнє Московського патріархату в Україні? Чи погодиться УПЦ МП на перейменування? Про це в ефірі Радіо “Культура” розповів голова Державної служби України з етнополітики і свободи совісті Віктор Єленський.
Про вплив Московського патріархату в Україні
Проблема впливу Московського патріархату на ситуацію в країні визнавалася практично всіма президентами України, окрім Віктора Януковича. Всі вони так чи інакше прагнули “вискочити з-під Москви”. Це практично ніколи не вдавалось, окрім вікна можливостей, яке відкрилося 2018-му році, коли Православна церква України отримала Томос про автокефалію. Це значний прорив. Але коли він відбувся, ми побачили, що означає вплив і контроль Московського патріархату над Україною.
З цього приводу була відразу скликана Рада безпеки Росії, було дано завдання хакерам зламати поштові скриньки константинопольських митрополитів, погрожували грецькому архієпископу тим, що він буде відповідальний за територіальну цілісність Греції, якщо визнає українську автокефалію. Тобто це стало предметом дуже серйозної геополітичної боротьби. Але цього разу Росія програла. І дуже багато людей, які називають себе атеїстами Київського патріархату вболівали за те, щоб Росія програла, а наші виграли. Однак все одно ми бачимо, що спроби впливати на Україну через ці церковні канали тривають.
На фото: голова УПЦ Московського патріархату митрополит Онуфрій, УНІАН
Міністерство культури та інформаційної політики рекомендувало Лаврському заповіднику не продовжувати угоду з УПЦ МП: що буде далі?
Мені здається, що Міністерство культури і заповідник виявили дуже серйозні порушення в експлуатації Успенського та Трапезного храмів у Верхній Лаврі. Нині там працює комісія, яка має зафіксувати ці порушення і, якщо можливо, усунути. Крім того, і Мінкульт, і їх заповідник повністю свідомі того, що храми призначені для молитви. Тому я думаю, що будуть здаватися дозволи на служіння в цих храмах, але монополії Московського патріархату там, звичайно, не буде.
Хочу наголосити, що ми не хочемо бачити структуру Московського патріархату в Україні, але це не означає, що держава буде здійснювати боротьбу з вірянами, з тими людьми, які належать до тієї чи іншої церкви. Зараз речники Української православної церкви Московського патріархату говорять про безпрецедентні утиски, яким піддається церква. По-моєму, це глум і плювок на могили тих сповідників, які були закатовані під час радянської антирелігійної боротьби. Мені здається, що багато в чому рівень свободи совісті в Україні може слугувати взірцем не тільки для наших східних сусідів, а часом і західних.
На фото: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, uk.wikipedia.org
Про зв’язок УПЦ МП з Російською православною церквою
Нині створено експертну комісію, яка згідно з законом про свободу совісті і положенням про державну службу з питань етнополітики та свободи совісті має дати релігієзнавчу експертизу і встановити, чи дійсно є такий зв’язок, чи його немає. Для цього також згідно з законом і заявою судді Конституційного суду ми запрошуємо представника релігійної організації, тобто у цьому випадку Київської митрополії Української православної церкви Московського патріархату, для того, щоб він взяв участь в роботі експертної комісії. Ми не можемо покликатися на публіцистичні речі. Тож це буде неупереджена релігієзнавча експертиза.
Про перейменування УПЦ МП на Російську православну церкву в Україні
Представники Київської митрополії говорять, що вони не мають зв’язку з Москвою. І релігієзнавча експертиза повинна встановити, чи є вони частиною Російської православної церкви, чи такої підлеглості у них немає.
Що стосується закону про внесення змін до статті 12 закону “Про свободу совісті і релігійних організацій…”, в деяких випадках громади, які не перейменувались, втрачали статус юридичної особи. Але на цей закон не дуже зважали, називали його антиконституційним і антидемократичним, хоча Конституційний суд України зробив свій висновок (визнав правомірним перейменування УПЦ МП на Російську православну церкву в Україні — ред.) через 2 тижні після того, як був висновок Європейського суду з прав людини, де таке втручання називалося правомірним.
Згідно з філософією і міжнародним розумінням свободи совісті втручання в діяльність релігійних організацій — примусити називатися так, а не інакше — має бути легітимним. Тобто його мета має бути легітимною. У цьому випадку мета є легітимною, тому що людям говорять, що “клірик, який закликає вас не віддавати своїх дітей у військо, він говорить від релігійної організації, чий центр знаходиться в Москві, яка здійснює агресії проти України”. Тож це втручання повинне бути встановлене законом, але при цьому не має обтяжувати совість людини. Тобто ця людина, яка належить до цієї організації, і надалі може сповідувати свою віру, збиратися з іншими, утримувати місця поклоніння. Крім того, втручання не повинно бути образливим, а для наших ієрархів було не образливо називатися єпископами Російської православної церкви за кордоном і стало образливим так називатися в Україні. Тобто цей закон, очевидно, був демократичним.
Зараз розробляється законопроєкт, який би, з одного боку, не дозволив функціонування структури Московського патріархату в Україні. З іншого боку, щоб він не обтяжив совість людей, які є вірними цій церкві і ходять до храмів.
На фото: Віктор Єленський, facebook.com/viktor.yelenskyi.3
Про Московський патріархат як фактор державної безпеки
Проблема цього впливу полягала в тому, що впродовж багатьох років вони індоктринували свідомість багатьох людей розповідями про “братський народ”, про триєдину Русь тощо. Це зовсім інакший ментальний простір, а відтак і політичний. Тому коли ми говоримо, що будемо обстоювати свободу совісті для всіх, можливість всіма гідно висловлювати свої релігійні почуття — це не означає можливість діяльності тут структур Московського патріархату, які могли б в той чи інший спосіб бути каналами впливу Москви. Якщо ці структури, які зараз знаходяться під впливом Московського патріархату, порвуть з ним, то це буде вже зовсім інша історія. Є лише три чинники, які змусять їх це зробити — народне обурення, обурення всередині рядових священників, які найближче до своїх вірних і тиск держави. Я думаю, що такий розрив буде вітатися в суспільстві, хоча все ж таки є дуже велике обурення.
Про можливе майбутнє УПЦ МП
Варіанти можуть бути дуже різними, і є дуже серйозні дискусії в середовищі Української православної церкви Московського патріархату про своє майбутнє — як вони будуть далі діяти в юридичному і моральному сенсі. Те, що ієрархія не хоче нічого змінювати, не влаштовує дуже багатьох священників. Зрозуміло, що є інтереси корпорації. Вони хочуть зберегти майно і вплив. Але все одно доведеться шукати якісь розв’язки, які б дозволили служити, існувати і молитися в цій країні.
Повномасштабне вторгнення багато чого змінило. Я знаю тих священників, які проповідували “русский мир”, і коли їм на голову посипались уламки ракети, вони трошки інакше почали дивитися на світ. І коли зараз священноначалля Української православної церкви Московського патріархату говорить, що їхні вірні воюють на фронті, я хочу їм нагадати, що вони їх до цього не закликали. Впродовж багатьох років вони закликали їх до зворотного.
Джерело:nrcu.gov.ua
