Звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану створить в інших осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів. На це вказав Верховний Суд у постанові від 5 вересня 2024 року по справі 552/4832/22.
Історія справи
Вироком районного суду у квітні 2023 року військовослужбовця засуджено за ч. 4 ст. 402 КК до позбавлення волі на строк 5 років.
Його визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи на посаді навідника-кулеметника відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження командира щодо вибуття в район населених пунктів, доведеного до нього в усному порядку.
Не погодившись із таким рішенням, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій стверджував про неврахування судом: відсутності обставин, що обтяжують покарання, і будь-якої шкоди внаслідок вчинених ним дій; факту добровільної мобілізації і захисту держави із перших днів повномасштабного вторгнення; бажання продовжити нести військову службу і захищати державу; наявності дружини, яка має інвалідність третьої групи та потребує його постійної допомоги тощо.
Однак апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.
У касаційній скарзі адвокат просив змінити оскаржені судові рішення і на підставі ст. 75 КК застосувати до засудженого покарання з випробуванням. Зазначав, що суди не навели достатніх обґрунтувань, які б свідчили про необхідність призначення чоловіку покарання, що належить відбувати реально.
Також в цій справі мав місце рекомендаційний лист командира військової частини, який підтверджує, що засуджений бажає й надалі продовжувати військову службу в ЗСУ.
Що вирішив Верховний Суд
Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Втім, «стаття 75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави».
На думку суддів Верховного Суду, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення чоловіку реального покарання у виді позбавлення волі.
Як вказали судді Верховного Суду, «вчинений військовослужбовцем злочин має підвищену суспільну та національну небезпеку, а відкрита відмова виконати наказ начальника є найбільш зухвалою формою непокори».
Судді ВС зазначили, що засуджений, «добровільно взявши на себе обов`язки військовослужбовця, у період воєнного стану під час військової агресії ворога відкрито відмовився виконати наказ начальника, тоді коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисциплінованість усіх військовослужбовців».
Крім цього, як зазначили судді Верховного Суду, непокора є злочином із формальним складом, а отже кримінальна відповідальність за його вчинення не залежить від настання суспільно небезпечних наслідків. Тому відсутність реальних тяжких наслідків сама собою не спростовує того, що вчинене діяння негативно позначилося на організованості й порядку у військовій частині.
«Апеляційний суд обґрунтовано зазначив і про те, що положення ст. 75 КК застосовуються з урахуванням мети покарання, а тому звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану не лише запобігатиме вчиненню нових злочинів іншими особами, а навпаки, створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів» — підкреслили судді ВС.
У касаційній скарзі захисник акцентував увагу на те, що покарання має індивідуальний характер, тому, на його думку, висновки апеляційного суду про ймовірність настання зазначених негативних наслідків у вигляді вчинення аналогічних злочинів іншими особами в разі застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК, є необґрунтованими, адже покарання не може застосуватися як показовий захід кримінально-правового примусу для інших осіб.
«Однак захисник не взяв до уваги, що принцип індивідуалізації покарання застосовується з урахуванням приписів ч. 2 ст. 50 КК, відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Тому суд апеляційної інстанції правильно врахував превентивне значення покарання в контексті конкретного кримінального правопорушення, що жодним чином не свідчить про недотримання в цьому випадку принципу його індивідуалізації» — вважають судді ВС.
«Зваживши на характер, тяжкість і конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства» — підсумували вони.
Отже, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для застосування положень ст. 75 КК та звільнення чоловіка від відбування покарання з випробуванням, адже обставини, на які посилається захисник у касаційній скарзі, не є такими, які б істотно вплинули на встановлення порядку відбування призначеного засудженому покарання.
Що стосується посилання сторони захисту на рекомендаційний лист командира військової частини, який підтверджує, що засуджений бажає й надалі продовжувати військову службу в ЗСУ, то вказана обставина, на думку суддів ВС, є підставою для звернення засудженого до суду за місцем відбування покарання із клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби, як це регламентовано ст. 81-1 КК.
Джерело:elitexpert.ua
