Після смерті в 1377 році литовського князя Ольгерда, який разом зі своїм братом Кейстутом об’єднав литовські землі, Великим князем литовським став його син Ягайло. Через три роки він уклав із Тевтонським орденом таємну мирну угоду, заручившись його нейтралітетом у боротьбі за великокняжий престол із своїми братами і їх союзником Дмитрієм Донським. Це привело до війни із Кейсутом, який був вимушений самостійно воювати із Орденом, — військ, зібраних Кейсутом і його сином Вітовтом, вистачило для тимчасового успіху в 1381 році, проте недостатньо, щоб протистояти Ягайлу, котрого підтримали його братом Корибут і Лівонський орден — 85-річний Кейстут був взятий у полон і задушений 15 серпня 1382 року.
Також захоплений у полон Вітовт був змушений визнати владу свого дядька, який у 1385 році уклав з Польщею Кревську унію і коронувався на польський престол під іменем Владислав II і своїм намісником у Великому князівстві Литовському призначив рідного брата Скиргайла, який захопив вотчину Вітовта князівство Трокайське (нині — Тракай, Литва). Коли восени 1386 року проти Ягайла підняв зброю його брат полоцький князь Андрій Ольгердович, який діяв у союзі з смоленським князем і Лівонським орденом, Вітовт дотримувався нейтралітету і виступив проти Ягайла лише у 1390 році, коли зумів укласти військовий союз із Тевтонським орденом.
Війна проти Ягайла тривала два роки з перемінним успіхом і привели до розорення литовських земель. Польська шляхта, яка завдяки Кревській унії прагнула зміцнити свої позиції в Галичині та Валахії, все більше розчаровувалась у здатності Владислава II зміцнити державу і він був змушений розпочати із своїм двоюрідним братом мирні переговори — весною 1392 року за посередництва єпископа плоцького Генріха Мазовецького Вітовту було запропоновано титул Великого князя литовського в обмін на розрив союзу з Тевтонським орденом і визнання зверхності Ягайла.
4 серпня 1392 року Ягайло і Вітовт зустрілись у маєтку Острів поблизу міста Ліда (нині Білорусь), де підписали угоду, за якою Ягайло повертав йому землі Трокського князівства, призначив Вітовта правителем Литовського князівства з титулом Великий князь Литовський і Руський, а а той у свою чергу визнав себе васалом польського короля. Острівська угода була підтверджена рядом договорів між Литвою і Польщею, за якими, зокрема, припинило існування Галицько-Волинське князівство: Галичина, Холм і Белз відійшли до Польщі, а Волинь, Луцьк і Володимир-Волинський — до Литви.
У 1404 році Вітовт приєднав до Литви Смоленське князівство, відвоював у татар Південне Поділля, розширивши свої володіння до Чорного моря, у тевтонців — Жемантію, завдяки родинному звязку із Великим князем Василем I Дмитровичем у 1427 році став спадкоємцем московського престолу, після чого змусив визнати васальну залежність князів Твері і Рязані. У 1429 році почалась підготовка до коронації Вітовта, на яку дав згоду папський престол, котра, однак, так і не відбулась через протидію Ягайла та польської шляхти, і 27 жовтня 1430 року Вітовт помер в Троках на 80-у році життя.
Джерело:jnsm
