22 січня є особливою датою в історії нашої держави. Саме цього дня 97 років тому українські землі, вперше, після багатьох століть роз’єднаності, поєднались в одну державу. І хоча, вже незабаром, їх знову силоміць розділили, та цей день не стерся з пам’яті українців. Доказом цього став так званий «Живий ланцюг» між Львовом та Києвом, що простягнувся зусиллями сотень тисяч, а то і мільйонів людей, у переддень 71 річниці відзначення цієї історичної події.
22 січня, як день, коли відбувалось возз’єднання ЗУНР І УНР, не було випадковою датою. За рік до того, 22 січня 1918 року, Центральна Рада УНР видала свій славнозвісний IV Універсал, що проголошував незалежність Української Народної Республіки. Тож проголошення «Акту Злуки» цього ж числа мало стати символічним святкуванням річниці загаданого Універсалу. Ці події, уже майже 100-літньої давності, бережуть кілька цікавих та маловідомих фактів. Зокрема, ініціатором об’єднання виступала саме ЗУНР, а не УНР, яка контролювала більшу частину українських земель. Про це свідчить той факт, що перші переговори про об’єднання велися представниками ЗУНР ще з урядом Української Держави гетьмана Скоропадського. Також, усім любителям історії відоме фото мітингу на Софійській площі в Києві, яке датоване 22 січням 1919 року. Та чомусь, не має аналогічних світлин зі Львова. Та це і не дивно, оскільки Львів у тих подіях участі тоді вже не приймав, адже перебував під контролем поляків, а столицею ЗУНР на той час став Станіславів (Івано-Франківськ). Цікавим є і факт про юридичну сторону «Акту Злуки». Де-юре, він не проіснував і року, оскільки був денонсований Західною Областю УНР (так тепер звалась ЗУНР) 4 грудня 1919 року, через неузгоджені дії Симона Петлюри.
Перше ж офіційне святкування дня Соборності відбулося не у 1990 році, а ще в 1939-му. Святкували тоді 20 річницю знакової події в Карпатській Україні. А от в 1990 році відбулося перше масове святкування. І передував цьому святкуванню «Живий ланцюг».
Ідея «Живого ланцюга» між містами не була чимось новим, адже за два роки до того подібна акція відбулася в Прибалтиці. Там «живий ланцюг» об’єднав три столиці – Вільнюс, Ригу та Таллінн. Ініціаторами ж повтору такої акцію в Україні були члени Народного руху України, зокрема брати Горині. Ідея не виглядала утопічною, оскільки вже кілька років в УРСР відбувалися різноманітні масові мітинги.
Можливо, когось цікавить питання, чому ж ланцюг був 21 січня, а не 22-го. Причина була цілком практична. 22 січня припадало на понеділок, а ось 21-го була неділя. Задіяти таку велику кількість людей у будній день було б неможливо, тож подію і змістили на день. Саме завдяки такій зміні організаторам вдалося залучити, за різними підрахунками, від 500 тисяч до 3 млн українців.
В 1990 році Україна простягалася не тільки від Львова до Києва, але і далі на Схід, проте організатори акції були реалістами. Якщо в західній частині України ідея підтримувалася майже всіма, то вже навіть на Житомирщині і Київщині ентузіастів було менше. Під час самої акції це проявилось в тому, що у Львові, до прикладу, люди стояли в кілька шеренг, в той час як між Києвом і Житомиром проміжки між людьми досягали 10 метрів. Проте, представники зі східної частини України не були пасивні, і багато делегацій прибуло до Києва, щоб долучитися до акції.
Хоча офіційно «Живий ланцюг» іменувався «між Львовом і Києвом», та починався він не у Львові. Офіційним початком основного «ланцюга» вважалося місто Стрий на Львівщині. Але від нього простягалося ще два «ланцюги» до Івана-Франківська та на Закарпаття. Доєднати до «ланцюга» Івано-Франківськ було важливо, оскільки саме це місто було столицею ЗУНР в 1919 році. Таким чином «живий ланцюг» простягався практично на 700 км.
Акція «Живий ланцюг» відбувалася у ще тоді радянській Україні, та панував на ній вже дух незалежності. Це засвідчувала велика кількість синьо-жовтих прапорів, що майоріли по всій протяжності «ланцюга». І влада на це змушена була закривати очі. Цікаво, що організатори акції фактично не відчули жодної протидії влади. Свій внесок до реалізації задуму зробили й профспілки, які забезпечили акцію транспортом, який розвозив учасників по трасі, до тих місць де бракувало людей.
У Львові дана акція завершилася ще й масовим мітингом. Його учасники переживали емоційне піднесення. Лунали розмови про незалежність України. І очевидно не дарма, адже уже за півтора року після «Живого ланцюга» Україна і справді стала незалежною.
Джерело: photo-lviv.in.ua
