4 липня в Україні відзначається День Національної поліції України (Фото: Наталя Кравчук / НВ)
4 липня українські поліцейські відзначають професійне свято — День Національної поліції України. Вперше його відсвяткували у 2018 році, а сама поліція з’явилася в Україні шість років тому.
НВ розібрався, що саме відбувається із правоохоронним відомством сьогодні на прикладі його найгучніших успіхів і провалів.
Злет перед падінням
Низка гучних скандалів за участю правоохоронців, які обурили Україну в рік початку Революції Гідності, стала каталізатором невідкладної відповіді на запит українців щодо правоохоронних реформ і перетворень у суспільстві. Уже за часів незалежності у співробітників міліції сформувався певний (і цілком реалістичний) образ: вони перетворилися на закриту касту озброєних, наділених владою і пов’язаних круговою порукою людей. А з приходом до влади режиму Віктора Януковича міліція все частіше і активніше залучалася до «наведення порядку» під час акцій протестів та вуличних мітингів.
Після повалення режиму Януковича одним із найбільш закономірних кроків-символу змін стало створення нової поліції й нового образу українського поліцейського. Запуск оновленого правоохоронного інституту — Національної поліції України — пройшов 4 липня 2015 року у Києві, вже 7 листопада із прийняттям закону таке поняття, як «міліція» перестало існувати зовсім.
На хвилі очікування змін нові поліцейські авансом отримали величезний кредит довіри.
«Найбільш радикальні зміни відбулися у ставленні населення до поліції: у липні 2015 року баланс довіри-недовіри до міліції становив -57%, у грудні 2015-го вже до поліції – -24%, а у травні 2016 р. — -4,5%. Зростання довіри у 50% за один рік!», — йшлося у висновках загальнонаціонального опитування населення України, проведеного Фондом Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва та Центром Разумкова у травні 2016 року.
4 листопада 2015 року головою Національної поліції стала грузинка Хатія Деканоїдзе. У відомстві, покликаному раз і назавжди знищити стару корумповану і кримінальну міліцейську систему, запустили патрульну службу, розпочали переатестацію співробітників й реформу кримінальної поліції. Проте ці ініціативи не були повністю успішними.
«Ми якось закінчили реформу патрульної поліції, в регіональних масштабах. Зробили атестацію, яка повністю провалилася. Чому? Тому що з боку судової системи був дуже великий опір. Я згадую, який був тиск, чесно кажучи, це був жах. <…> Через півтора року ми отримали від українського народу оцінку реформи поліції. Я не думаю, що таку оцінку український народ дав би після реформування кримінальної поліції, тому що нам це абсолютно не вдалося», — каже ексочільниця відомства в інтерв’ю НВ.
Невдачі у справжньому реформуванні відомства, які не залишилися поза увагою українців, шість років після створення Національної поліції суттєво позначилися на рівні довіри до неї.
Так, за даними загальнонаціонального опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова спільно з Фондом Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва у травні 2021 року, баланс довіри до всіх правоохоронних органів лишається негативним, а для низки структур цей показник погіршився. Зокрема в Україні зросла недовіра до Національної поліції та Служби безпеки України (для обох із -25% до -31%).
НВ також скерував запит до Національної поліції стосовно їхнього бачення просування реформ. Ми додамо відповіді відомства до матеріалу одразу після отримання листа від НПУ.
Ліквідація ДАІ
«Ясама ледве не піддалася масовій ейфорії з приводу початку роботи патрульних. Упевнена, що буде багато помилок, не всі поліцейські виявляться супергероями, і в комусь ми сильно розчаруємося. Та й самі поліцейські зрозуміють, що в цій роботі мало голлівудської кіноромантікі. Зараз очікування завищені у всіх. Давайте спостерігати, критикувати, але й підтримувати теж», — писала журналістка НВ Христина Бердинських у блозі щодо створення патрульної поліції у 2015 році.
Шість років потому стало зрозуміло, що у цих словах не було нічого окрім правди. Вже у 2018 році на НВ виходить матеріал про 15 гучних скандалів за участю поліцейських, у якому зібрані кейси зловживання владою з боку правоохоронців. У тому числі зі сторони патрульних, які мали стати обличчям нової української поліції. А 2020 і 2021 роки ознаменовуються масовими протестами проти поліцейського свавілля.
Проте запуск патрульної поліції в Україні привніс і деякі суттєві зміни, які відділили її від «традицій» колишньої міліції – зокрема на українських дорогах. Йдеться про повну ліквідацію Державної автомобільної інспекції, що відбулася в листопаді 2015 року. Через два роки замість ДАІ в Україні з’явилася дорожня поліція. Не в якості окремої служби, а як частина Департаменту патрульної поліції: тепер одні й ті самі правоохоронці несуть службу як на трасах, так і на вулицях міст.
Серед змін, які обіцяли топ-посадовці правоохоронних органів, — відсутність так званих «сліпих» перевірок, зокрема, для виявлення випадків водіння у нетверезому стані, а також «засідок в кущах». А у 2020 році в роботу дорожньої служби прийшла діджиталізація — з 1 червня минулого року в Україні запустили автоматичну фіксацію порушень правил дорожнього руху.
Системи автофіксації збирають інформацію про час, місце правопорушення, перевищення швидкості, а також про номерні знаки автомобіля. Ці дані передаються в центр автоматизованої обробки даних патрульної поліції, який перевіряє її на правдивість, звіряючи з даними реєстрів МВС — модель, марку автомобіля, номерні знаки, перебування в розшуку тощо. Після цього формується постанова, на яку накладається електронний підпис.
Як у квітні 2021 року повідомляв фактчекерський ресурс Слово і діло, за даними поліції, на той час на дорогах України працювали 49 стаціонарних технічних засобів, які автоматично фіксують порушення ПДР. А також, за даними Укравтодору, було встановлено 29 комплексів автоматичної фото-та відеофіксації Каскад 3.
У травні цього року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що за півроку на 48 ділянках автодоріг Києва, Київської і Львівської областей, де встановлені камери, кількість ДТП з постраждалими зменшилася втричі.
Сміливі експерименти щодо форм служби
Окрім заміни колишніх «даїшників» на патрульних, у поліції також не бояться експериментувати із новими і незвичними для України формами служби. Наприклад, тепер майже на кожній масовій акції у великому місті можна побачити правоохоронців у синьому — у формі або жилетах, літери на яких складаються в напис «Поліція діалогу». Пілотний проєкт зі створення підрозділу, де будуть працювати суто професійні «перемовники», з’явився в Україні в липні 2017 року. У співпраці Кабінету Міністрів, Міністерства внутрішніх справа і Консультативної місії Європейського союзу було вирішено створити відділ, який мав відповідати за зняття напруги під час масових акцій, перемовини з організаторами, дослідження ризиків, діалог між ворогуючими сторонами та мінімізацію можливих сутичок.
Ідея поліції діалогу виходить зі скандинавської моделі, а вперше такий проєкт запрацював у Данії у 1993 році. Повноцінно і в майже усіх великих містах України такий відділ Національної поліції із офіційною назвою «підрозділ превентивної комунікації» розпочав роботу з березня 2019 року. Тепер, у 2021 році, поліція діалогу налічує 1100 співробітників по всій Україні.
Одна з задач «поліції діалогу» — це роз’яснення громадянам чинного законодавства України: їхніх прав, обов’язків і можливих наслідків. А також, як зазначають у Нацполіції, «перемовини з організаторами акцій, зняття напруження між людьми, роль активного слухача та в деяких випадках навіть досвідченого психолога».
У червні 2017 року в окремих районах Києва, Одеси та міста Сєвєродонецька також запрацював проєкт Поліна, на базі якого були створені мобільні групи для протидії домашньому насильству. Станом на 2021 рік 55 мобільних груп функціонують вже у 36 містах України. До їх складу входять працівники превенції – це дільничні офіцери поліції, працівники ювенальної превенції, слідство карного розшуку та екіпаж патрульної поліції.
Найчастіше мобільні групи поліцейських, що входять до Поліни, реагують на сімейні конфлікти із застосуванням фізичної сили. Крім того, аби попередити рецидив, правоохоронці проводять профілактичні бесіди з правопорушниками, які знаходяться на обліку.
«Найкращий показник нашої роботи — це зворотній зв’язок з потерпілими, які пройшли через пекло домашнього насильства. Зокрема, з квітня 2017 року 135 жінок жертв сімейних дебоширів повідомили на Національну гарячу лінію громадської організації Ла Страда-Україна про якісне виконання своїх обов’язків представниками поліцейської мережі Поліна», — повідомляв заступник Голови Національної поліції України Костянтин Бушуєв у січні 2018 року.
1 червня 2019 року першими в Україні також обійняли посаду поліцейські офіцери територіальної громади. «Українські шерифи» заступили на службу в селі Богданівка на Дніпропетровщині.
Головна відмінність офіцера громади від звичайного дільничного — те, що офіцер громади живе на території своєї ОТГ. За специфікою роботи їх можна порівняти із американськими шерифами. Вони працюють із зовсім різними справами — фактично, всім, що турбує тутешню громаду.
«Ми самі собі створюємо графік. Кожен житель ОТГ має нашу візитівку, тож може подзвонити нам особисто, якщо матиме потребу. У цьому, звісно, є і недоліки, бо дуже часто люди телефонують опівночі», — розповідає НВ один із таких шерифів Іваном Костішиним.
Як повідомляється на сторінці Поліцейських офіцерів громад у Дніпропетровській області в Facebook, нині цей проєкт вже реалізовано у 19 областях України.
Незмінне керівництво та брежнєвський застій в структурах
Керівника МВС Арсена Авакова, який вже більше семи років обіймає цю посаду, напівжартома називають «вічним міністром». Головний довгожитель української політики зосередив у своїх руках великий людський та грошовий ресурс — фактично він контролює 140 тис. поліцейських, впливає на Національну гвардію та батальйон Азов, а також 7% держбюджету, виділеного на Міністерство внутрішніх справ у 2021 році.
Авакову вдалося пережити одного президента — Петра Порошенка — та одразу трьох міністрів — Арсенія Яценюка, Володимира Гройсмана й Олексія Гончарука, — щоразу виходячи сухим із води, незважаючи на жодні гучні скандали і високий антирейтинг у -48%.
У розмові з НВ перша голова Національної поліції України Хатія Деканоїдзе, яка раніше була радницею Авакова, стверджує – спочатку у міністра було прагнення до втілення реформ, але потім «політика знову з’їла все».
«Коли ми почали створювати Патрульну поліцію, звичайно, без підтримки Міністерства [внутрішніх справ] нічого б не вийшло. Це абсолютно точно — без інфраструктури і всього цього ми б нічого не зробили, це дуже важливо. <…> А після виборів [2019 року] я думала, що все зміниться, <…> зміниться міністр. Тому що це дуже природно, коли завдяки виборам змінюється вища влада, [приходять] абсолютно інші [люди]. Але так вийшло, що політика знову з’їла все — і погляди, і реформи. Тому слід побудувати державні інститути, які дійсно зовсім не залежать від персоналій, політичних фігур, і повністю реформувати і судову систему, і прокуратуру. Оскільки поодинці поліція ніколи нічого не зможе зробити, в жодній країні», — зазначила вона.
На думку Деканоїдзе, рішення Зеленського залишити Авакова в команді Кабінету міністрів могло бути питанням «попиту та пропозиції».
«Що стосується самого Авакова — це, напевно, питання до пана президента. Можливо, це був якийсь demand-supply [попит і пропозиція] під час виборів», — говорить екскерівниця НПУ.
Втім, найближчим часом позиції Авакова можуть похитнутись, повідомляють джерела НВ. Офіс президента вже у вересні визначиться з наданням дозволу на голосування щодо торішньої постанови Верховної Ради про звільнення міністра, повідомили виданню співрозмовники з фракції Слуга народу.
Водночас, як поясняв НВ близький соратник президента України Володимира Зеленського, глава держави поки що не визначився, чи звільняти «вічного» керівника МВС.
Разом із негативним рейтингом довіри до Авакова від’ємною наразі є довіра українців і до правоохоронних органів загалом.
Згідно з опитуванням Фонду Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва від травня 2021 року, за останній рік Міністерство внутрішніх справ трохи покращило свої показники, але воно все ще має високий антирейтинг довіри, що складає -43% (минулого року цей показник становив -46%).
Деканоїдзе впевнена — проблема в провальній атестації правоохоронців, яка, за її словами, дозволила багатьом «старим обличчям» повернутись на посади завдяки судам.
«Судова система повернула їх назад — тих, кого ми звільнили (не тільки я, а й комісії). Був дуже великий спротив. Я зараз згадую, який був тиск — відверто кажучи, це жах. Думаю, що атестацію потрібно було проводити ще жорсткіше, змінювати всіх начальників на рівні областей, всіх заступників начальників, менеджмент. Судова система, яка вирішила повернути назад абсолютно всіх, — це велика трагедія. Потрібно було позбутися баласту, який тоді був», — стверджує перша голова Нацполіції.
Зґвалтування в Кагарлику та інші випадки поліцейського насильства
Зґвалтування жінки у відділі поліції в Кагарлику, яке трапилося у травні 2020 року, для багатьох стало символічним підсумком шести років роботи Авакова в МВД та проваленої атестації правоохоронців.
«Кому дзвонити, коли ґвалтує поліція?» — це гасло активістів, які вийшли на акцію протесту проти поліцейського свавілля, облетіло більшість українських ЗМІ.
Хоча керівництво та заступників начальників кагарлицької поліції одразу ж відсторонили, підозрюваних взяли під варту, а заступник керівника МВС Антон Геращенко пообіцяв, що попереду на колишніх поліцейських «чекає суд та справедливе покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий строк», сам міністр внутрішніх справ відреагував на трагічні події більш стримано:
«Ми не приховували нічого. Двох негідників негайно затримали, а до міста події було викликано слідчу групу ДБР. На жаль, випадки катувань і нелюдського поводження існують у поліції будь-якої країни світу. Проте ознакою здоров’я системи є реагування на такі випадки, вжиття заходів для покарання винних за повною мірою закону», — говорив Аваков.
Загальнонаціональну переатестацію поліцейських в МВС вирішили не проводити, обмежившись точковими перевірками та відстороненнями.
Як пізніше розповідав НВ Антон Геращенко, після переатестації 30 з 38 поліцейських в Кагарлицькому райвідділі залишились працювати на своїх посадах. Шість з них отримали підвищення, а одного звільнили.
Хатія Деканоїдзе, яка слідкувала за цією справою вже в статусі екскерівниці НПУ, називає події в Кагарлику великою трагедією та стверджує – подібні випадки виникають через нестачу моніторингу діяльності поліції.
«Дуже мало моніторингу, розумієте? У них маленькі зарплати, і всі начальники думають: так, у мене багато вакансій, я не можу зараз звільнити людей тощо. Підхід дуже бюрократичний. Тож, я думаю, це загальна проблема — проблема соціальна, економічна і, звісно, проблема системи. Я просто не розумію, як це можливо, щоб у системі працювали такі люди… тварини, вибачте мені», — ділиться думкою перша голова НПУ.
Події в Кагарлику — найгучніший, але не єдиний випадок поліцейського насильства. Як пише Радіо Свобода з посиланням на Харківський інститут соціальних досліджень, щороку сотні тисяч людей стикаються з різними видами жорстокого поводження з боку поліції. Йдеться про побої, тортури, катування спрагою або відмову в медичній допомозі. Так, дослідження 2020 року показує, що рівень насильства в поліції знову виріс після невеликого зниження у 2018-му.
Справа двох поліцейських з Кагарлицького відділу поліції, яких підозрюють у зґвалтуванні, наразі перебуває в Обухівському районному суді. Спочатку вона розглядалась в райсуді Кагарлика, але підслідність змінилась після того, як місцеві судді оголосили про самовідвід.
«Кагарлик» залишається одним з найкричущих випадків поліцейського насильства в сучасній Україні.
Можливе підігрування ультраправим та затягування розслідувань пов’язаних із ними справ
У2021 році міжнародна правозахисна організація Freedom House відвела Україні 60 зі 100 балів в рейтингу політичних та громадянських свобод. Одна з ключових причин посередніх результатів — ультраправе насильство, зокрема напади на ромів, до яких українці мають найвищий рівень етнічних упереджень.
Скандали довкола нападів та цькування ромів досі сколихують Україну. Один з найгучніших погромів останніх років здійснило ультраправе угруповання С14, яке в квітні 2018 року підпалило ромське поселення в заповіднику Лиса Гора у Києві. Цей напад переріс у серію актів насильства, але лише один з випадків дійшов до судового розгляду.
Як стверджував Європейський центр з прав ромів (ERRC), з’являється все більше свідоцтв змови між Національною поліцією та ультраправими організаціями.
65-річна Ілона, яка пережила напад 2018 року на Лисій Горі, розповідала журналістам The Guardian: «Вони зруйнували наше поселення і хотіли нас вбити. Поліція ставила питання націоналістам так, ніби була з ними знайома, і вони попереджали нас. Вони сказали нам: „Заберіть свої речі, певні люди прийдуть“. Поліція знала, що станеться, але вони не зупинили це».
Тенденції зближення ультраправих з правоохоронцями відзначають і у Freedom House.
«Відбулося поступове зближення деяких ультраправих сил з державою, перш за все, з правоохоронними органами України. Цьому зближенню сприяла необхідність інтеграції добровольчих воєнізованих формувань, створених націоналістами на початку війни, в державні силові структури. Між обома сторонами існує також певна ступінь взаємної зацікавленості, і їхній союз не обмежився сферою війни.
Одним із призначень, що викликають найбільший подив, — хоча і не єдиним таким прикладом — було призначення колишнього активіста неонацистської організації Патріот України Вадима Трояна, який у березні 2016 року отримав високу посаду в національній поліції України. Крім того, звання підполковника міліції було присвоєно Андрію Білецькому, командиру батальйону Азов, який раніше був відомий своїми расистськими заявами”, — писав у 2018 році В’ячеслав Ліхачов, експерт у тематиці правих груп в Україні та Росії.
Помітну роль українські праві зіграли і під час президентських виборів 2019 року. Національні дружини — одна з «доньок» націоналістичного Нацкорпусу — була зареєстрована як офіційний спостерігач на останніх президентських виборах.
Втім, у Центральній виборчій комісії доволі швидко пожалкували про це рішення, адже командир Нацдружин Ігор Михайленко майже одразу заявив: «Якщо за справедливість треба буде дати комусь по пиці – ми це зробимо, не зволікаючи».
До того ж 2019 року українські медіа вказували на протистояння між головою МВС Арсеном Аваковим і тодішнім президентом Петром Порошенком з можливим використанням ультраправих сил.
Напередодні виборів Україну сколихнув скандал із розкраданнями в оборонній сфері, до яких, згідно з розслідуванням журналістів, був причетний близький соратник Порошенка, ексзаступник секретаря РНБО Олег Гладковський (Свинарчук).
Тоді ж Національний корпус разом із Нацдружинами здійснили серію акцій, зокрема під Адміністрацією президента, з вимогою покарати Гладковського. Гаслом протестів стало «Свинарчуків Порошенка — за ґрати!». Крім цього, націоналісти втручались у передвиборчі мітинги тодішнього президента у Черкасах і Житомирі, відбулися сутички. За інформацією Української правди, тоді «президента вибісило те, що поліцейські не завадили Нацкорпусу зірвати його виступ».
«Якщо подивитись на ситуацію очима Петра Олексійовича, у Черкасах Аваков однією рукою нападав, іншою — захищався. Від того, якій зі своїх „рук“ Арсен Борисович скаже бути сильнішою, залежить безпека президента», — говорив тоді співрозмовник УП з оточення Порошенка.
Невдовзі посли країн Великої сімки надіслали Авакову листа, в якому заявили про «стурбованість екстремістськими політичними рухами в Україні, насильницькі дії яких тривожать».
Дописувачі авторитетних міжнародні ЗМІ – зокрема Джош Коен, чия стаття була опублікована агентством Reuters, — називали керівника МВС Арсена Авакова «симпатимком ультраправих», вказуючи на його близькість до одного з лідерів українських націоналістів і полку Азов, голови партії Національний корпус Андрія Білецького.
Самі ж націоналісти та міністр внутрішніх справ відкидають інформацію про можливі зв’язки. «Все це звучить достатньо образливо», — заявляв в інтерв’ю Радіо НВ від 2019 року Білецький.
Джерело: ukraine/politics
